Погляд на ремонт ужгородської набережної під іншим ракурсом

"Я довго мовчала щодо ситуації з набережною Незалежності в Ужгороді. Однак настав час висловитися!

Одразу попереджаю, це не захист влади чи певних бізнесових кіл. Це намагання донести до громадськості те, що досі для мене і ще кількох тисяч ужгородців ця ділянка міста є недоступною.

Почну з бруківки. Так, виглядає красиво, підкреслює, що місто має багаторічну історію. А як накажете по ній ходити, особливо взимку чи під час дощу? Відверто поспівчуваю людині на візку, якою "набиває" по такій дорозі. Після того не дивно, що болітимуть не лише руки, а ще й спина. При порушеннях зору (маю на увазі наявність невеликого відсотку зору) доводиться ногою нащупувати, чи нема за наступним рядом сходинки, оскільки рельєфність створює таке враження. Мені особисто це дуже важко, особливо коли нога опиняється на стикові двох шматочків бруківки - стопа ковзає в один чи інший бік, і я вже не раз на наших відшліфованих бруківках підвертала ногу та падала :(.для незрячої людини це суцільний ризик через те, що жодна тросточка не підкаже, наскільки рівною є поверхня ("простукувати" кожен шматочок бруківки є абсурдом - скільки ж часу тоді доведеться витрачати на подолання відстані в 100 метрів?!).

Загалом нерівності, які є на поверхні, викладеній бруківкою, дуже перешкоджають вільному пересуванню маломобільних осіб.

І коли пропонують викласти тротуар кольоровою бруківкою, щоб це мало вигляд орнаменту, я просто опиняюся в шоковому стані. При низькому відсоткові зору і без того важко помітити, де можливі перепади висоти чи сходи, а зміна кольору просто буде це унеможливлювати (контрастні смужки на бордюрах чи перших та останніх сходинках не рахуються, бо там зовсім інший принцип). 

Далі - липова алея. Так, це наша гордість. Однак стан деяких дерев є загрозливим для здоров'я та життя пішоходів. Гілки, що нависають низько над землею, затуляють світло від ліхтарів (двічі в темну пору доби довелося там ходити - думала, що проходила квест на вміння долати перешкоди в майже темряві). Тому вкрай необхідно розглянути і це питання.

Мені не так давно закинули, що коли на набережній збиралася ініціативна група, мене чи інших осіб з інвалідністю там не було для участі в обговоренні. Перепрошую, але як туди дістатися маломобільній людині? За 7 років життя в Ужгороді я ходила через цю ділянку аж 4 рази! Я не кажу, що решта частини міста більш доступна, але ризиків вистачає для того, щоб шукати інші шляхи.

Одразу випереджаю питання щодо пересування містом. Пристосовуватися дуже важко. Незнайомими чи скороченими маршрутами (типу "тут поміж будинками ближче буде") не користуюся. Дуже уважно дивлюся собі під ноги.

P.S. Я готова долучатися до обговорення в режимі онлайн.

Давайте вже нарешті думати і про комфортність нашого міста, а не лише про естетичну красу чи економію площі за рахунок зменшення довжини пандусів, звуження сходів чи встановлення поручнів лише з одного боку! Чому навіть в словацькому Кошице я можу прогулятися міськими лісами, а в Ужгороді намотую кола, намаючись потрапити до ректорату УжНУ" - написала Марина.

 

 

28 листопада 2018р.