"Це було як якась комп'ютерна гра, але реальна, і втрати тут теж реальні": врятований турист розповів, як вижив у горах Закарпаття

Детально все Ігор Грищенко описав у своїй сторінці в Facebook. 

"Усі 5 днів, поки гуляв по річці Боржава, думав про життя і здоров'я свого друга Віталіка, з яким ми просто розминулися в тумані в перший день, як він там? Живий? Здоровий? Усі ці питання мене неймовірно турбували, хвилювали і вводили в сум'яття, але щоб жити, потрібно було рухатись і не зупинятися. Ночами танцюючи кожні 15 хв і роблячи зігріваючі вправи, спав по 5-10 хв, потім знову грівся, і так всю ніч, встаючи з першими променями сонця, з бажанням рухатися далі. Уперед до сім'ї і дочки Алісії, до Лері, мами, друзів! Тому що я люблю життя, люблю своїх близьких, і не маю ніякого права їх підвести, вже багато чого потрібно було ще зробити і завершити! І що б все це зробити, мені потрібно було знайти вихід із цього зачарованого царства. Я знав впевнено, що мета близька і я зможу знайти вихід. Це була як якась комп'ютерна гра, але реальна, і втрати тут теж реальні! Їжі не було зовсім, пив воду зі струмка, набираючи її в термос, подарований на день народження іншому. У тих місцях було близько 2 метрів невтоптаного снігу, який не влежався через сильні снігопади, робиш крок, провалюєшся вище коліна. Допомогою для мене були мої лижі на камуса, без них би не вийшов! 2 холодні ночівлі в снігу, сон по 10-15 хв, потім грівся. Коли я дійшов до сінника він здавався моїм єдиним порятунком від холодного снігу, в ньому я зміг поспати, трохи набратися сил і відігрітися. Майже дійшовши до будиночка лісника, я побачив вертоліт, який пролетів прямо над моєю головою, але я був, як голка в стозі сіна, він мене просто не побачив. Я був у музеї авіації, сам бачив якісь там ілюмінатори, нічого не розгледиш ... хоча в Україні вже виробляють вертольоти нашого виробництва, як приклад - Мотор Січ. Потім усвідомивши, що чекати посадку пташки марно, продовжив крокувати вперед, і побачив по правій стороні біля річки якийсь будиночок, а біля будиночка річний туалет. Це був той рятівний будиночок лісника, і я зрозумів, що в ньому може бути їжа. І як я був радий, коли мої надії виправдалися. Увійшовши всередину, я виявив баночку з какао. Розмішавши цей чудо-напій з водою в моєму термосі, я зробив ковток, потім другий. Свідомість потихенько почала повертатися. Я виявив піч-буржуйку і дрова, заготовлені на зиму. Розпаливши піч, тепло почало приходити в хатину. Через пару годин було зовсім тепло і добре. Я зняв одяг і почав його сушити. Оскільки за всі ці дні одяг промок наскрізь. Відігрівшись, мене почало хилити на сон. Розумів, що мені потрібно підтримувати вогонь, тож я щогодини підкидав дрова в піч. І раптом серед ночі я побачив спалахи ліхтариків. В цю мить я зрозумів, що за мною йдуть, і я вже не один! У хатину зайшли 2 лісівники. Це були брати Гаджеґа. Іван і Михайло. Не можу висловити словами, як я був радий їх бачити. Мої рятівники. Чоловіки привіталися, і відразу ж привітали мене з моїм другим днем ??народження, налили мені гарячого чаю і міцного глінтвейну, дали бутерброд з відбивною, найсмачнішою відбивною в моєму житті. Поївши, ми загасили піч і зібралися на вихід. Я сказав, що буду йти на лижах своїм ходом. Один йшов попереду, інший позаду, я між ними. Таким конвоєм ми пройшли ще 2-3 км до машини лісників, потім на ній ще хвилин 20 непроїзною дорогою. Виїхавши на нормальну дорогу, мене пересадили в УАЗик «буханець» і почали транспортувати в лікарню Сваляви. Ніч інтенсивної терапії в реанімації, а на ранок натовп журналістів, готових за всяку ціну видерти з мене інформацію для новин. Але я розумію, робота у них така .. Тиждень пробув у лікарні Ужгорода інтенсивної терапії. Відновлення від обмороження - процес тривалий, швидко можна тільки обморозити. Уже в Києві, завтра операція. Відновлюватимуть те, що ще живе. А потрібно було всього просто повернутися назад з Гимба слідами, і всього б цього просто не було".

Uzhgorod.net.ua,

фото з сецмережі.

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

 

26 січня 2019р.