Підкарпатське воєводство – суміш історії та сучасності. Польща очима закарпатців

Журналісти жили в готелі, який любив Брежнєв

Незважаючи на статус східнопольської периферії, Підкарпатське воєводство – потужний економічний та культурний центр республіки, який активно розвивається, й нам є чому в них повчитися.

Першим місцем відвідин став санаторій Риманів ­Здруй – оздоровчий комплекс, де проходять реабілітацію дітки від кількох місяців до 18 років та дорослі, які перенесли складні операції на серці. Тут повітря більше насичене йодом, ніж на узбережжі моря. Ще є мінеральна вода трьох видів. Це добре для людей, які мають проблеми з верхніми дихальними шляхами та шлунково­-кишковим трактом. Діти можуть перебувати в санаторії 27 днів, причому двічі на рік, і за державний кошт. Щоб учні не відставали від програми, на його базі діє школа.

Наступною екскурсією нашої групи стало місто Санок, де побували в художньому музеї. Головні експонати там – роботи відомого польського художника Здзіслава Бексінськи. Повірте, його картини – це суміш фантасмагоричних фігур, які нагадують епізоди з фільмів жахів і вражають містичними персонажами. Можливо, так Здзіслав передав своє світосприйняття, адже його доля дуже непроста й трагічна. А от колекція ікон XIV – XIX століть зібрана переважно з українських греко­католицьких церков, адже до операції «Вісла» сотні тисяч українських лемків мешкали на території Підкарпатського воєводства.

Взірцем європейського готельного бізнесу може стати вишуканий «Арламув», де мешкала наша мас­медійна група. Тут є практично все, що потрібно для повноцінного відпочинку, – басейни, бані, сауни різних видів, кілька спортивних великих і малих залів, фітнес­центр, кінний манеж та тир для стрільби. Цікава й історія готелю. Ще коли Польща була під впливом Радянського Союзу та входила до країн Варшавського договору, на місці сучасного чотиризіркового закладу розташовувався своєрідний реабілітаційний центр для комуністичної верхівки – міністрів, військових генералів та партійних чиновників. Розповідають, сюди часто навідувався колишній генсек СРСР Леонід Брежнєв, який полюбляв полювати та добре провести час. А в буремний для цієї країни 1981­й,

коли проголосили військовий стан, тут кілька місяців тримали лідера опозиційного руху та організатора «Солідарності» Леха Валенсу, який уже після розвалу тоталітарного режиму таки став першим президентом відновленої пострадянської Польщі. Ще тоді в лісовому масиві збудували аеропорт. Нинішній власник його відновив, і тут можуть приймати пасажирські літаки.

До слова, саме на базі «Арламува» до футбольного Чемпіонату світу­2018 готувалася збірна Польщі та інші команди країни.

Люльки, дзвони та загадковий тринадцятий форт Пряшева

Наступного дня ми вже знайомилися з визначними місцями польського містечка Перемишль. Зокрема побували в музеї, який розмістився на трьох поверхах годинникової вежі XVII ст. Його експозиція має три розділи: виставку дзвонів, сучасних люльок та старих – із фондів музею землі Перемишльської. Першу люлькову майстерню в місті заснував чеський майстер, який знайшов багато послідовників. Їхні вироби славляться по всьому світу, й донині тут функціонують три фабрики, які постачають люльки в різні країни.

Ще цікавішою є виставка дзвонів. Вона веде свою історію з України з Калуша, де працювала відома родина дзвонарів Фельчинських. Згодом, у 1915 році, вони перебралися до Перемишля і вже тут продовжили виливати свої знамениті дзвони. Саме їхня династія зробила відомий у Ряшеві «Дзвін незалежності».

Поряд із музеєм знаходяться одразу кілька церков та монастирів, серед яких і український греко­католицький собор. А за кількасот метрів – «Народний дім», збудований українською громадою міста ще в 1904­му. Нині його повернули нашій спільноті, там діє і фольклорний колектив «Крайка».

Ще одним цікавим місцем у Перемишлі є фортеця, яка в часи Першої світової упродовж майже півроку трималася під час облоги російською армією. Лише після того, як в австрійських вояків скінчилися припаси їжі та почалися хвороби, гарнізон бастіону вирішив здатися, але перед тим комендант віддав наказ підірвати всі укріплення – 15 фортів. У одному з них, 13­му, забули двох російських військовополонених. Та двері камери витримали вибухову хвилю, і їх лише завалило землею. Аж через 5 років після завершення війни випадково розкопали вхід, і виявилося, що один із бранців ще живий. Його врятував доступ до складу з продуктами. Правда, після того, як чоловіка вивели на сонце, він невдовзі помер. На основі цього факту навіть зняли художній фільм «Тринадцятий форт». З нагоди здобуття важливого форпосту 25 квітня 1915 року до Перемишля з дводенним візитом приїхав російський цар Микола ІІ. Але згодом німецько­австрійські війська пішли в контрнаступ, і місто знову в росіян відбили.

Далі ж, за обідом у затишному перемишлянському ресторанчику, журналісти зустрілися з маршалеком Підкарпатського воєводства Владіславом Ортілом та мером Перемишля Пйотром Пілхом. Пан маршалек розповів про свій візит до Закарпаття, де разом із головою ОДА Геннадієм Москалем відвідав історико­краєзнавчий музей та скансен. Також наголосив, що співпраця з нашою областю доволі жвава, наступним спільним заходом буде зустріч та обмін досвідом рятувальників. Обговорили й майбутні вибори в Україні. До слова, Владіслав Ортіл наступного року також балотуватиметься до Ради Європи. Представництво Польщі в європарламенті доволі суттєве – 51 депутат, а в разі «брексіту» – виходу Великобританії зі складу ЄС, – їх буде 52.

Гордість Ряшева – аеропорт

Далі наш маршрут проляг до столиці воєводства – 180­тисячного Ряшева. Місто є як культурним центром воєводства, так має і велику кількість заводів, фабрик, сучасний медичний комплекс. Перед відвідинами найбільшої тутешньої гордості – аеропорту – ми оглянули меморіальний пам’ятник у вигляді зламаного крила на згадку про трагічну авіакатастрофу під російським Смоленськом, де в одну мить загинула польська еліта разом із президентом Лехом Качинським. Серед жертв було й чимало вихідців із Підкарпатського воєводства. Їхні імена перераховані на цьому монументі. До слова, як кажуть місцеві журналісти, досі нема одностайності в суспільстві – чи це була катастрофа, або ж спланований теракт.

Аеропорт та авіапідприємства, які розташувалися вздовж дороги до летовища, знаходяться на околиці. Саме тут в ангарах проходять технічний сервіс «Боїнги 737» та «Ембраєри». В одному приміщенні здатні одночасно розмістити чотири літаки. До слова, під час наших відвідин тут обслуговувалися два українські повітряні судна. А от сам аеропорт щодня приймає рейси в 15­ти напрямках. Він співпрацює з трьома лоукостами: «Лот» (здійснює авіарейси всередині країни), «Райнар» (переважно Велика Британія) та «Люфтганза» (до Німеччини). Є ще один трансатлантичний рейс до Нью­Йорка. Летовище переобладнали для пасажирських перевезень у 1949­му, і уже майже 70 років воно справно виконує свою роботу. Великі інвестиції в розвиток привели до будівництва адміністративних споруд, технічних приміщень, автозаправних станцій та до розширення злітно­посадкової смуги. Щорічно тут надають послуги близько 600 000 осіб. Приємно, що поряд із аеропортом – чудовий безкоштовний паркінг на 650 місць.

Поблизу знаходиться помпезний виставковий центр «G2A Arena», що включає і конференц­зал на більш ніж 800 місць, та ще 4 малі. Торік саме тут проходив ХІ форум Європа – Україна та ІІ Східний ярмарок, де свою продукцію презентували українські й польські компанії. Для огляду тут стоїть автомобіль, складений із деталей, які виготовляються на ряшівських підприємствах. Це практично готовий кузов без мотора.

Ще дорогою до аеропорту, на прохання нашого перекладача, ми зробили невелику автоекскурсію. Проїхали довкола комфортабельного приміщення пологового центру. Як вона нас запевнила, саме сюди приїздять народжувати дітей заможні українські матусі. Також рухалися повз приміщення Ряшівських університету та чудернацького нового корпусу (нагадує велетенську кабіну аеробуса) політехнічного, промайнули й центральний офіс всесвітньо відомої польської ІТ­компанії «Asseko».

Відзначу, що Ряшів – дуже динамічний, велика заслуга в цьому – 79­річного мера Тадеуша Ференца, недарма ж його обирають уже кілька разів поспіль. Місцеві кажуть, що, незважаючи на поважний вік, пан Тадеуш завжди носить із собою планшет і постійно ініціює різні нововведення, особливо після закордонних поїздок. «Побачить щось красиве, приїде й одразу ж починає втілювати в нашому місті», – розповідає перекладачка пані Евеліна. Дендропарк біля готелю «Ряшів», електробуси з самозарядними зупиниками та багато іншого – це все його активна робота.

Особисто мене як водія вразили польські дороги, навісні мости через Віслу – вочевидь Польща активно розвивається. Тож мати такого партнера, зважаючи на ворожість Росії, дуже важливо.

Роман СЕНИШИН, Uzhgorod.net.ua