Єлизавета Біров: «Моє завдання серед інших полягає і в тому, щоб забезпечити консолідовану, об’єднуючу співпрацю»

- Загальновідомо, що рани системи охорони здоров’я, образно кажучи, кровоточать у багатьох місцях. Після завершення реформи в галузі загальної практики сімейної медицини очікуються зміни і в діяльності лікувальних установ районного та обласного рівнів. Де знаходиться наш регіон у даному процесі?

- Закарпаття практично має ті самі проблеми, що і у всій країні. Правда, у нас поки що створені лише 6 об’єднаних територіальних громад, коли в інших регіонах України їх значно більше. Виходячи з цього, не мали можливості сформувати передбачені медичною реформою відповідні госпітальні округи. Не знаю наскільки є добрим чи поганим таке відставання. Мабуть, покаже час. Але обов’язково маємо зробити висновки з помилок, допущених в інших регіонах країни. Бо там, де створили 5-6 госпітальних округів, дійшли до висновку, що прийняли неправильне рішення.

- У чому суть госпітальних округів?

- У тому, що вони можуть максимально взяти на себе повне забезпечення надання медичних послуг. У нашому випадку, коли більшість закладів третього, тобто найвищого рівня, концентруються в Ужгороді, найоптимальнішим було б створення на Закарпатті одного такого округу. На жаль, у нас мало установ районного рівня, які б відповідали сучасним вимогам і могли б забезпечувати дворівневе багатопрофільне інтенсивне обслуговування. Так, у Хусті, скажімо, завдяки гранту Всесвітнього банку, підвищився рівень надання кардіологічних послуг, водночас тут не можуть забезпечити такий самий показник у неврології, хоча ця норма теж входить у топ-10 передбачених. Отже, ні Мукачівська, ні Хустська райлікарні стовідсотково не відповідають цій меті. Тому не можемо пошматувати Закарпаття на багато госпітальних округів. Повторюся: у нас найідеальніший варіант – це створення єдиного такого округу, а в його межах розподілити спеціалізовану медичну допомогу. Паралельно, звичайно, потрібно зміцнювати і райлікарні, перетворені у багатопрофільні заклади. Але вони належатимуть переважно до першого рівня.

- В Україні останнім часом значні труднощі з кадрами, вагомий їх відтік і в медицині. Чи вплинуть зміни в системі охорони здоров’я на вирішення цієї проблеми?

- Сподіваємось, що кадрове питання вгамується. Із квітня заклади другого і третього рівнів теж мають укладати угоди з Національною службою охорони здоров’я, як це робили раніше низові ланки. Після цього фінансове забезпечення здійснюватиме саме ця структура залежно від виконаних послуг. Це значить, що порожнє ліжко без хворого не фінансуватиметься. Установи будуть вимушені залишити лише тих фахівців і тільки те обслуговування, на які існуватиме потреба. Головні лікарі на основі наявного кадрового потенціалу прийматимуть рішення, який напрямок у них найсильніший і його варто розвивати далі. Словом, якщо в закладі на найвищому рівні, скажімо, травматологія, тоді немає доцільності вкладати кошти, приміром, у карділогоію, бо очевидно, що пацієнт для лікування серцево-судинних захворювань обиратиме ту установу, де це здійснюють найкраще. Необхідно добре обмірковувати, які зобов’язання брати на себе, адже від цього залежатиме і кількість клієнтів, а, отже, й фінансова підтримка. Зростає роль гуманітарного фактора: ті лікарі, що користуються найбільшим авторитетом, матимуть і більше пацієнтів.

- Певний час Ви працювали заступником керівника департаменту і мали можливість особисто перконатися, наскільки готова галузь області до пропонованих Києвом змін.

- Проблема полягає в тому, що останнім часом усіх залишили наодинці з самим собою. Збереглись районні відділи охорони здоров’я, що не бажають розпрощатися зі своїми функціями. Хоча вже факт, що вони будуть розпущені. Окремими структурами вважають себе і районні центри загальної практики сімейної медицини, так само, як і райлікарні. Я розумію, що вони утримуються з місцевих бюджетів і тому толерантні до них. Однак забуваємо – і вони, й ми у департаменті: якщо в питаннях фінансування ці структури самостійні, то в організаційних, методичних все ж вартує прислухатись до наших порад і пропозицій, визначених вимогами МОЗ. Охорона дитинства і материнства, хронічні та інфекційні захворювання і таке інше існують по всій області, а, отже, їх профілактику, діагностику, лікування потрібно згуртувати і координувати. Для мене особисто важливим є захист дитинства і материнства, вважаю, саме це має бути зараз в центрі уваги. Прикро, але співпраця в даній сфері десь «загубилась». Над її «поверненням» будемо працювати в першу чергу. Не менш важливим є раціональне використання коштів, скерованих на розвиток галузі. Бачимо, що сталося з тими 363 мільйонами гривень, які отримали на розбудову мережі сімейної медицини. Міністерство регіонального розвитку, наш департамент і районні амбулаторії, на жаль, не зуміли скоординувати свої зусилля і тому протягом останнього півтора року освоїли лише незначну частину цих грошей. Завдяки сприянню керівнитцва краю, на щастя, вдалося отримати дозвіл на їх використання наступного року, а не повертати їх в кінці грудня назад у Київ. Значний крок уперед здійснили упродовж останнього місяця: міністерство регіонального розвитку затвердило нам 60 мільйонів гривень, закупили велику кількість службових спецавтомобілів, розпочали будівництво багатьох об’єктів, які роками чекали на це, розробили відповідну технічну документацію вартістю 54 мільйони гривень тощо.

- У новому українському парламенті помітно зросла кількість жінок-депутатів. Якщо у попередній Верховній Раді їхня частка складала 12,5 відсотка, то нині цей показник – 20,52. У Вашій особі теж уперше такою важливою сферою, як охорона здоров’я опікується жінка. На Вашу думку, наскільки все це впливатиме на роботу?

- У медицині переважно працюють жінки, натомість на керівних посадах – чоловіки. Горжуся тим, що з моїх колишніх однокурсників я друга, хто займає таку відповідальну посаду, хоч мій попередник Роман Шніцер теж представляв сильну стать. Гадаю, що як жінці моє завдання серед інших полягає і в тому, щоб забезпечити консолідовану, об’єднуючу співпрацю і в нашому багатонаціональному регіоні, і з сусідніми країнами. Адже лише за сприяння Угорщини за минулі роки вдалось оновити 40 сімейних амбулаторій, отримати як гуманітарку значну кількість вакцини, інсуліну, інших медикаментів тощо. І тепер маємо конкретну пропозицію від материнської держави на виділення області вакцини проти вірусу HPV, якраз вивчаю потребу в ній, бо в Україні вона не значиться серед обов’язкових щеплень.

Тімеа Мадяр, 

ua.kiszo.net

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу