«Мав бронь, але пішов на фронт: історія 51-річного військового 128-ї бригади, який став піхотинцем»

Разом із друзями вони відновлювали техніку, вкладали в неї час, сили й душу. Кожна машина проходила через руки майстрів, ставала надійнішою і витривалішою перед тим, як вирушити на передову. Це була важлива допомога тим, хто тримає фронт. За цей період вдалося передати на фронт понад півтора десятка автомобілів.«Спочатку я ремонтував автівки для знайомих, а з 2022 року почав їздити на фронт як волонтер. Ми з друзями готували машини, які купували за донати українців, і приганяли їх хлопцям у 128 окрему гірсько - штурмову Закарпатську бригаду».
Кожна поїздка на фронт змінювала його. Те, що раніше здавалося далеким, ставало реальністю. І з часом прийшло розуміння: допомагати вже недостатньо — потрібно бути поруч. У 2025 році, попри можливість залишитися в тилу, він приймає інше рішення.«У мене вдома гараж. Я робив ходову частину, інші хлопці фарбували, допомагали хто чим міг. Це була спільна справа для наших, бо це Закарпатська бригада, там служать земляки».
Він пройшов базову військову підготовку і став стрільцем. Змінив цивільний одяг на військову форму, інструменти на зброю, але головне залишилось незмінним, це відповідальність за своїх. Після підготовки бойовий вихід і перше поранення. Реальність війни виявилась значно важчою, ніж можна уявити. «Найважче це дрони. Бувало, що по декілька днів не виходили з бліндажа, бо нас постійно “вели”». Дні зливалися в один, постійна напруга, обмежений простір, очікування і небезпека, яка не зникає ні на хвилину. У таких умовах особливо цінується підтримка побратимів і прості речі сон, тиша, можливість просто перевести подих. Сьогодні «Вітьок» проходить реабілітацію після поранення. Попереду відновлення і нові рішення.«Я мав бронь, але вирішив іти служити. Пішов саме в 128-му бригаду, бо добре її знаю і маю там друзів».
Бо навіть під час війни важливо мати справу, яка тримає, до якої хочеться повернутися.«Після одужання буду думати, що робити далі. Але, напевно, повернуся до ремонту автомобілів».
«У мене є дві донечки. Це головне, заради чого я живу і рухаюсь далі»
До теми
- Ради ВПО: інструмент впливу чи формальність
- Пече органічний хліб та мріє про власну пекарню: історія переселенки Ірини Стасенко, яка почала нове життя на Закарпатті
- Музейний лекторій: русалки, мавки, повітрулі, потерчата у світогляді закарпатців
- Великдень в Ужгороді: як освячували кошики в храмах міста
- “Смугасте поповнення”: у Карпатах зняли цілу родину диких кабанів у нічному лісі (відео)
- Богдан Андріїв: "Світло Воскресіння Христового – наша віра і сила"
- Великдень на Закарпатті 100 років тому: фото та традиції предків (ФОТО)
- Церква Успіння у Новоселиці — найкраще фото Закарпаття у конкурсі «Вікі любить пам’ятки-2025»
- Тромб, який міг коштувати життя: як закарпатські лікарі рятують захисницю України
- Лікар-стоматолог Олег Орос лікує безкоштовно зуби ветеранам війни та військовим
- ТОП-10 закарпатських екскурсій
- Як чарівники із Благодійної організації "Знак надії" перетворюють переселенців на магів
- Напередодні Великодня Закарпастький осередок ГО «Захист держави» провів атмосферний мистецький майстер-клас із живопису у Старому Селі
- Писанки, паска й обряди: особливості Великодня на Закарпатті
- Як святкували Великдень на Закарпатті: традиції та вірування
- Чому у 2026 році Великдень святкують у різні дні та чи можлива спільна дата
- Народні традиції, що лікують: на Закарпатті Захисники виготовляли великодні елементи декору
- Ужгород готується до піку цвітіння сакур
- Шовдар, паски й плетені кошики: скільки коштує зібрати великодній набір в Ужгороді
- Як готують традиційну закарпатську паску?

До цієї новини немає коментарів