«Стіна» Павла Ковача: Митець зі Свободи, для якого свобода понад усе

«Стіна» Павла Ковача: Митець зі Свободи, для якого свобода понад усе
Справжні митці, котрі від Бога, ніколи не ганяються за славою, не ставлять її за самоціль й  не прагнуть дешевої популярності й широкого визнання, а працюють в перш за все для задоволення свого его, для тих кому подобається їхня творчість. Вони творять просто тому, що Творчість – їхня сутність, природа їхнього єства. Творять, бо не можуть не творити. Як жінка не може не кохати, бо продовження роду – це її природа, як соловейко не може не співати…

 

Слава до них, зазвичай, приходить запізно… іноді занадто пізно. І це, гадаю, природно і не потребує якихось пояснень. До таких Митців належить й Павло, учень великого Павла Бедзіра, випускник Ужгородського училища прикладного мистецтва. Пам’ятаю його струнким, гарним і міцним юнаком в якого  з першого погляду закохувались дівчата. Всевишній дав йому гострий розум, велике добре серце, здатність творити. Пригадую розмови з ним…Він завжди вражав мене неординарністю мислення, мав свою думку про Світ. Павла завжди вирізняло бажання докопатись до абсолютної істини, пізнати Всесвіт. Саме це, мабуть, зближувало й єднало їх з Павлом Бедзіром.

Днями, у виставкому залі Закарпатського музею народної архітектури та побуту відкрилася персональна виставка витворів Павла Ковача «Стіна». Вона засвідчує, що її автор, щонайменше вміє писати й читати, позаяк на роботах прочитуються певні слова, букви. До слова, і не тільки кирилицею. А якщо без жартів, то особисто вбачаю в його кожній роботі якийсь зміст, думку, ідею, що не завжди і не всім, вдається розшифрувати, осягнути розумом. Як на мене, його роботи завжди апелюють до розуму й потребують розуміння, а не інтуїтивного сприйняття. Хоча й не без цього. Тож не рідко автори матеріалів про творчість митця-філософа рідко вдаються до інтерпретації, не висловлюють своє розуміння, враження.

На перший погляд виставка непримітна. Я би сказав, навіть сіренька. І це не дивно, бо до експозиції ввійшли у переважній більшості графічні твори та кілька умовно живописних робіт, що визначають загальну тональність. Але перше враження оманливе. Загалом, хочеться відзначити, твори Павла Ковача не такі прості як здається. Як на мене, кожна робіт вимагає прискіпливого розгляду і приховує кілька змістів. Спробуємо проаналізувати одну із робіт автора. Площина стенду зробленого із фанери розділена на дві майже рівні площини. У верхній бачимо спіраль, що символізує Всесвіт, його нескінченність, розвиток і життя взагалі. У другій половині кілька рядків забитих гвіздків таким чином, що у кожному наступному вони стають коротшими й коротшими. В останньому рядку гвіздків взагалі нема, натомість є дірки від них. Вся площина стенду покрита сіро-голубою фарбою трохи тонально темнішою зверху. Тож, яке смислове навантаження несе нижня площина із гвіздками? Яку ідею автор хоче донести до глядача, що хоче сказати?...Можливо він хоче сказати, що діяльність людини обов’язково залишає свій слід у світі…І те яким він буде, залежить від суми багатьох факторів. З іншого боку, відокремленість площин  означає, що Всесвіт розвивається за своїми внутрішніми законами, які зрозуміти до кінця людина не в змозі.

До експозиції ввійшло також і кілька цікавих інсталяцій. Привернула увагу інсталяція зі старими дерев’яними креслярськими знаряддями, які використовує у своїй роботі архітектор. Вони прикріплені на фоні кількох аркушів із професійно виконаними кресленнями  архітектурних елементів, зокрема коринфської колони, що є невід’ємним елементом давньогрецької класичної архітектури, що донині використовується у будівництві. Ці малюнки зроблені автором під час виконання ним реставраційних робіт у єпископській резиденції Мукачівської греко-католицької єпархії і розкривають його як чудового рисувальника. Виявляється, що довершене високе мистецтво твориться простими знаряддями. Споглядаючи роботу приходиш до висновку, що в основі будь-якої архітектурної форми лежить креслення, точний розрахунок й існують  певні закони за якими вона твориться.

В своїх творах він часто використовує різноманітні шрифти, слова, що створюють образ певної епохи. А ще – наводять на думку про важливість писемності в еволюції людства, про накопичення знань, спадкоємність традиції.

Павло Ковач у мистецтві вже майже півстоліття. За цей час він створив сотні різних робіт: живописних, графічних, інсталяцій, відео-перформансів тощо.

Відзначу, що жодна із експонованих  на цій виставці робіт не має назви. Таким чином автор не нав’язує глядачеві свого бачення, світосприйняття, а стимулює його фантазію.

Але, його найкращою «інсталяцією», звичайно, в парі з дружиною, як на мене, стало народження й виховання двох обдарованих митців – Павла й Данила, які успішно продовжують справу батька й відомі далеко за межами України.

Підсумую. Павло Ковач – надзвичайно талановитий митець, який зробив свій  вклад у мистецтво ХХ початку ХХІ століття. Широко відомий у вузькому колі мистецтвознавців та шанувальників Мистецтва. Він один із не багатьох митців Закарпаття, що своєю творчістю вводить мистецтво нашого краю у загальносвітовий контекст. Це беззаперечно.

Протягом вже кількох десятиліть він є беззаперечним духовним лідером і наставником вже не одного покоління митців. Адже, наприкінці 90-х він працював учителем малювання в Ужгородській гімназії і чимало вихованців талановитого педагога, так чи інакше, пов’язали своє життя з мистецтвом. Павло причетний до  створення творчої групи «Ліве око», мистецького угрупування « Поп-транс», що з’явились на зламі епох й вже ввійшли в історію мистецтва Закарпаття, України. Серед них  Іштван Молнар, Вадим Харабарук, Роман Ваці, Сергій Біба, Роберт Саллер, Петро Пензель та інші. На початку 2000-х – започаткував діяльність неформальної галереї «Коридор».

Митець вільний від усяких стилів. Каже, що для нього найбільша цінність – внутрішня свобода, що може виражатися через будь-який  стиль. Мабуть недарма народився в селі Свобода. Він вважає, що художник не повинен бути впізнаваним, топтатись на одному місці. Його кредо – постійний пошук нових незвіданих шляхів у мистецтві.

Павло Ковач є активним учасником виставкових та мистецьких заходів як вдома так і за кордоном.  Роботи митця були представлені в персональних та групових проектах у Художній галереї сучасного мистецтва Bottega, Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький арсенал», Музеї історії міста Києва, Карась Галереї (усі – в м. Київ); в ILKO Gallery, галереї «Ужгород» (Ужгород); в Галереї Дзиґа, Галереї Барі Гаумана (Львів); а також у галереях та на фестивалях в Польщі, Угорщині, Словаччини, Італії, США та інших країнах.

Володимир Мишанич

 

12 грудня 2019р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів