Як ужгородка стала однією з найпопулярніших діджейок країни

Новий досвід і знайомства у купі із власним шармом, розумом та інтуїцією забезпечили успіх. Сьогодні вона яскрава представниця клубної культури Києва, затребувана особистість у сфері професійного моделінгу. Неординарний стиль Палфі вирізняється і навіть задає тон, її копіюють, до неї прислухаються, – пише Varosh.

Ксюша – нечастий гість вдома, але від цього ще бажаніший. Поки ми писали інтерв’ю, до сусідніх столиків у Панорамі підтягувалися охочі поспілкуватися з давньою подругою.

Наша розмова про зміни, музику і стиль, про Ужгород, Київ і Берлін, про подорожі і одяг.

Ужгород  

Я поїхала з Ужгорода у 2012 році, коли всі мої друзі ще були тут, а не закордоном. Зараз переважна більшість виїхала. Ми часто тусили в Панорамі, але тепер я нікого не впізнаю. Раніше навколо було: «привіт, привіт», а зараз: «хто всі ці діти?!». Я люблю сюди приїжджати, коли цвітуть сакури. Люблю архітектуру, затишні вулички, люблю Ужгород навесні, влітку, коли золота осінь. Але місто – це люди і тому вже сильної ностальгії немає. Я тут не витримую більше 2-х днів, бо мені стає дуже самотньо. Приїжджаю переважно до мами і тата.

Переїзд

Ніколи не марила Києвом, але одного разу раптом вирішила спробувати свої сили. Недавно ми з другом Валєрою зустрілися в Лондоні і обговорювали, як ми всі поміняли свої життя, хто би міг подумати, де ми всі будемо. Не знаю, чи зараз змогла б наважитися. Мені здається, все само відбулося, можливо, не до кінця усвідомлено, але це було якось так спонтанно, швидко, сміливо.

За освітою я сімейний лікар, закінчила інтернатуру УжНУ, в родині багато медиків. Але варіантів знайти роботу у мене було дуже мало. Я зрозуміла, що якщо іду з медицини, то мені світить максимум стати адміністратором у магазині. Я не знаю, чим тут іще можна займатися.

Але почала вивчати Adobe Illustratorта Photoshop, працювати в цих програмах. Навчилася базовим речам і чомусь подумала, що мені цього буде достатньо, щоб отримати роботу в Києві. І мені сказали тамтешні друзі: «Давай, переїжджай!». Вони мене підтримували, підбадьорювали. І я переїхала. Знайомі давали інформацію, де можна знайти роботу, до кого звернутися.

Ілюстратор

Першою моєю роботою було стажування в якості ілюстратора в рекламній агенції. Мене взяли на місяць на випробувальний термін. Я тоді зрозуміла, що нічого не знала абсолютно. Але всім говорила, що вмію, гуглила і дивилася, як це робиться. Там був класний арт-директор, якого я дістала запитаннями і таки просунулася. Потім у цій компанії було скорочення, стажери їм були не потрібні і я знайшла іншу роботу. Працювала графічним дизайнером у івент-агенції. Одним із їхніх заходів був Альфа Джаз Фест у Львові і це був чудовий досвід для мене в якості дизайнера. Таким чином крок за кроком я вийшла на якийсь рівень.

Фото: Христина Кулоковська

Діджеїнг

Ще придивляючись до Києва, я почала спілкуватися з друзями, які мали відношення до музики – або меломани, або діджеї, або організатори вечірок. Вони всі публікували у своїх профілях музичний контент, я цим цікавилася і почала сама шукати, збирати музику, читала про артистів, жанри. У мене вже була якась своя добірка. І одного разу одному своєму знайомому, який влаштовував вечірки, я жартома сказала, що ми з моїм другом відіграємо у нього.  Він сказав: «Добре, я вас поставлю у денну програму». І через деякий час друг надсилає в месенджер афішу, де ми з ним заявлені. І каже: «Палфі, що ти накоїла?! Ми граємо в цю суботу!». Я сама була спантеличена, швидко за тиждень почала вчитися і так випадково відіграла свій перший у житті діджей-сет. Мені дуже сподобалося. Це був такий собі open air на Оболоні, де всі тусували біля води. Відтоді мене почали запрошувати.

DJ KSENIA PALFY

Мені пощастило потрапити у діджеїнг у період, коли почали з’являтися справжні нормальні відповідальні дівчата-діджеї. Ті, які по-справжньому це роблять, а не експлуатують свій образ. Які дійсно заморочуються на своїй роботі. Я завжди грала тільки те, що мені подобається, не підлаштовувалася під кон’юнктуру. І якось мій музичний смак припав до душі людям. В залежності від вечірки я граю і диско, і хаус, і техно. Змішую ці стилі. Це своєрідна еклектика в електронній музиці. Не дуже задумуюся, як це називається і не сильно переймаюся – це абсолютно нікому ні про що не говорить. Крім того, дуже часто йду на вечірку з однією програмою, а в результаті граю зовсім інше.

Фото: Марта Сірко

Еволюція музичного стилю

Якось я послухала те, що грала на початку, і жахнулася. Все видалила. Мені швидко все набридає. Не можу грати класний робочий трек, якщо він мене задовбав. Не можу себе примусити. Починала більше нью-диско, це не зовсім попса, але більш простіше. Мені здається, зараз я рухаюся до складнішої музики. Але все залежить від місця, де я граю, від публіки, яку очікую там побачити. Моя аудиторія ширша, ніж я собі уявляла. Буває, підходять люди, дякують, і я розумію, що ніколи цього б не очікувала від цієї людини. Той портрет, який у моїй голові, не співпадає з реальною публікою. Тому мені завжди цікаво відкривати і дізнаватися, хто ці люди. Я дорожу своєю аудиторією і мені важливо витримувати свій імідж. Без гучних слів, але я займаюсь просвітницькою діяльністю. Я показую: дивіться, буває ще так. І рада, коли хтось для себе відкриває нові жанри, стилі.

Трендсеттер

Мені не хочеться зупинятися на місці, є бажання постійного руху. Я читаю видання, підписана на сторінки цікавих музикантів, ходжу на вечірки вдома і закордоном. З чоловіком багато подорожуємо, завжди в Берліні зупиняємося в районі Фрідріхсхайн. В неділю стараюся ходити на їхні денні вечірки. Це дуже круто – цілий день гуляєш, в неділю самий класний лайнап. Ти приходиш додому о 23:00, вночі можна виспатися, потім не розбитий. Не раз зверталася до потенційних партнерів у Києві робити щось подібне у нас, але якось до діла ніколи не доходило. Тож скоро, 14 березня, я роблю свою першу денну вечірку в ArtHall d12 на Десятинній. Велика зала, з панорамними вікнами, з видом на парк, недалеко від Андріївського спуску… Ми привозимо двох артистів: DJ Ata, який є власником одного з найбільш впливових європейських клубів Robert Johnson у Франкфурті. Там у нього всі топові андеграундні зірки. Другі хлопці з Барселони, дует MLiR, вони будуть виступати з лайвом – електронна музика і гітара.

Ми вже отримали багато відгуків з нашого анонсу. Моя менеджерка дуже задоволена і у нас багато планів щодо розвитку нової клубної культури Києва.

Зйомка для колаборації Sova х Litkovska

Рецепти успіху

Універсальної формули немає. Є багато різних типів діджеїв і в кожній сфері своя формула. Важливим фактором є Інстаграм. Але це точно не про мене. Якось виходить так, що діджей, який популярний в Інсті, має більше роботи. Зараз так працює шоу-бізнес. Я неактивна в соціальних мережах, тому це точно не моя формула. Вважаю, що люди зараз перенасичені контентом. Він на них сиплеться з усіх сторін, але є дуже опосередкований. Забагато цифрового сміття навколо. Я вважаю, що треба дотримуватися інформаційної гігієни, не множити сміття і говорити тільки тоді, коли є щось важливе сказати. Що ти поїв на сніданок або яке у тебе нове намисто – це не класний контент. Хоча є багато людей, які вживають це із задоволенням.

Моделінг

Для звання професійної моделі у мене замало зйомок, але і це мене влаштовує. Цю справу я не вважаю своєю професією – більше fun, але я ставлюся до цього відповідально. Працюю професійно і в мене немає докорів сумління через те, що я відповідно себе оцінюю і беру за це гроші. Якісно відпрацьовую свої гонорари. Моделінг з’явився випадково, коли я переїхала до Києва. Спочатку запрошували на зйомки фотографи для своїх портфоліо, а потім поступово почали з’являтися серйозні замовлення.

Свідомий одяг

Я люблю носити те, у чому мені комфортно. Люблю чоловічий одяг, одягаюся в чоловічих відділах, купую піджаки, брюки, куртки. У мене високий худий чоловік (Євгеній Сафонов, головний редактор інтернет-журналу Bird in Flight, – авт.). Він майже взагалі перестав купувати одяг, бо я все йому приношу. Коли я щось купую, то думаю: ага, якщо він не буде носити, то я у нього заберу. Обожнюю оверсайзи і молю Бога, щоб вони якомога довше протрималися в моді. Це супер зручно. Щодо суконь, то страшенно люблю вінтаж. Коли подорожую, купую його багато. Навіть якось завела сторінку в Інстаграм з вінтажним одягом, але її чомусь зламами, а щоб відновити, було багато мороки. Як я шукаю цікаві речі? У мене чуйка до цього. Найцінніша для мене річ – божественний, надзвичайно красивий подіумний піджак Thierry Mugler. Знайшла його в Берліні на блошиному ринку. Це була надзвичайна удача. Там є професійні точки з такими речами, але то був звичайний недільний маркет, куди люди приносять вживані речі. Страшенно люблю такі місця і маю вже «пристріляне» око знаходити справжні скарби.

Щодо одягу взагалі, то речі мене втомлюють. Мені подобається шукати, але я не обов’язково це ношу. Крім того, я розділяю думку про те, що зараз у світі відбувається перевиробництво. Людям не потрібно стільки одягу. Я не купую принципово в мас-маркетах, все повіддавала, бо цей мотлох почав займати забагато місця у житті. Стараюся купувати лише вінтаж, бо це дійсно цінні речі. Підтримую апсайклінг, коли ти купуєш речі і перешиваєш їх. Тоді вони мають друге життя. Хотіла би пропагувати Sustainable Fashion («свідому моду»), тому і меблі, і посуд я купую на «блошках» і дуже це люблю. Я – за шарм старих речей.

Про еміграцію

З чоловіком ми багато подорожуємо. Коли зупиняємося в людей у Європі, бачу, як просто вони живуть. Часто виникає бажання десь затриматися довше і пожити там. Переїхати на постійно? І хочу, і ні. Київ для мене звичний – тут і тусовка, і робота, і затребуваність. Але є речі, які не влаштовують: бруд, перенасиченість автомобілями, пошарпані маршрутки, засклені балкони. Але тим не менше, до всього звикаєш. До того ж, я переконана, що якщо розглядати переїзд в якості втечі від своїх проблем, то дуже сумніваюся в його ефективності. Бо проблеми живуть у твоїй голові і переїдуть разом із тобою. А от жити так, щоб мати можливість подорожувати – це мені до вподоби. Треба працювати так, щоб почуватися вільною. Щоб у будь-який момент зірватися і поїхати, куди хочеш.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко

  Надіслати другу