«Закарпатський діалект»: що це таке, як він виник та чому важливо його берегти

Бодай раз, але, мабуть, з кожним, хто відвідував Закарпаття, траплявся випадок, коли не до кінця було зрозуміло, що говорять місцеві. І це в будь-якому куточку найзахіднішого регіону України, а не тільки у місцях компактного проживання, до прикладу, угорців чи румунів, котрі розмовляють рідною мовою, пише Varosh.

Йдеться про випадки, коли начебто чуєш українську мову, знайомі наголоси та закінчення, проте частина слів малозрозуміла.

Як не парадоксально, але подібні ситуації трапляються не тільки з туристами, а й місцевими, коли закарпатці з однієї частини регіону приїздять в інший, – до прикладу, ужгородці на Іршавщину, або рахівчани – у сусідню Тячівщину. Особливо це відчутно в сільській місцевості між мешканцями віддалених один від одного районів Закарпаття.

Приклад закарпатського, а саме ужанського діалекту у виконанні Павла Чучки

Не дивно, що довкола цього «мовного питання» на Закарпатті навіть не роками, а вже століттями точаться гострі дебати, переважно політичні та, на жаль, зазвичай безкінечно-безглузді, деталізувати які навіть не хочеться через їхню маніпулятивність та гібридність.

Позаяк ми не хочемо, аби наша публікація стала їхньою частиною. Ми радше прагнемо внести більше ясності в ситуацію.

А тому, досліджуючи цю тему, звернулися до фахівців-мовознавців, що важливо, місцевих – Петра Мідянки та Павла Чучки. Вони, з одного боку, вкрай точні у своїх міркуваннях, а водночас – дуже тонкі й академічно делікатні. Адже, як наголошує Петро Мідянка, цитуючи Івана Франка, «діалект чи самостійна мова – найпустіше в світі це питання».

Коли і як зародився закарпатський діалект

– Закарпатський діалект (від грецького – говірка, наріччя, говорити – ред.) або закарпатські говірки – це один із найархаїчніших діалектів української мови. Він сформувався історично внаслідок того, що територія сучасного Закарпаття багато століть була на суміжжі кордонів та у складі різних країн. Відтак кожна влада і держава привносила в цей діалект запозичення зі своїх державних літературних мов. Найбільше у закарпатському діалекті – угорських запозичень, бо за останні кілька століть територія сучасного Закарпаття найбільше часу перебувала саме у складі угорських державних утворень, – пояснює 60-річний лауреат найпрестижнішої в Україні Шевченківської премії Петро Мідянка з села Широкий Луг, що на Тячівщині, він майже 40 років працює вчителем української мови та літератури в Тисалівській школі.

– Той діалект, який ми зараз називаємо закарпатським, сформувався у XVIII столітті, коли всі ці діалектизми були письмово зафіксовані, та коли формувалися сучасні літературні мови по всьому світові. До прикладу, у моїй бібліотеці є книга «Деловая письменность русинов XVIII века», і там все це є.

– Якщо коротко відповідати на запитання, що таке закарпатський діалект, то я завжди кажу, що нічого особливого з українською мовою тут не сталося, лише те, що вона на пограниччі постійно вступала і вступає у взаємозбагачуючі процеси з мовами сусідів, своєрідну мовну дифузію, – додає мовознавець та наш другий експерт Павло Чучка, який разом з батьком, також Павлом Чучкою, давно вивчали українську мову та її розвиток саме в Карпатському регіоні, при чому не тільки України.

За словами Петра Мідянки, закарпатський діалект має слов’янську та українську лінгвістичну основу, але він не є однорідним, і шарується на багато говірок:

– Кожне сільце має своє слівце, мовиться в українському прислів’ї. Так і на Закарпатті ми говоримо не про монодіалект, коли всюди розмовляють специфічно однаково, а про велику кількість різновидів цього діалекту – Боржавський, Ужанський, Турянський і так далі.

Як пояснює Петро Мідянка, і його підтримує й доповнює Павло Чучка, закарпатські говірки формувалися за долинами річок, де розселялися місцеві мешканці, однак через природні бар’єри, у першу чергу, гори, мало комунікували між собою. Так виокремлювалися певні лексичні, фонетичні та морфологічні особливості.

– Якщо ви поглянете на гідрографічну карту Закарпаття, то вона буде нагадувати гребінець: практично вздовж регіону тече Тиса, і вниз на мадярський південь спускаються Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця, Уж, а з ними і русинська, або руснацька, або українська регіональна жива мова, – описує діалектну карту Закарпаття Павло Чучка.

Як змінюється закарпатський діалект

Залежно від регіону Закарпаття, веде далі Петро Мідянка, превалюють чи то словацькі та чеські, чи то угорські, чи то німецькі, чи то румунські запозичення, деякі з яких уже відмирають:

– Особливо це помітно з угорськими дієсловами, які використовуються ще літніми людьми в місцевих діалектах як гунгаризми. Наприклад, fáradtság, що вимовляється як фарачаґ і означає втома. Відповідно, фарадловати на діалекті – це трудитися. Або галасити – ловити рибу, що походить від угорського слова hal та halászik, і означає “риба”.

– У долині річки Уж діалект формувався через наповнення українського мовного поля словакізмами, і тут їхній відсоток значно вищий, ніж, наприклад, у долині річки Боржава, де діалект має свою фонетичну та лексичну ніші. У верхів’ї Тиси, де мешкають гуцули, мова найбільш близька до літературної української, але також наповнюється румунізмами від сусідів (по річці Тиса в Рахівському районі проходить державний кордон з Румунією – ред.), – акцентує Павло Чучка.

Ми попросили Петра Мідянку написати речення на закарпатському діалекті, в якому були би запозичення з усіх мов, які живлять цей діалект. Звісно, вийшла штучна конструкція, але для розуміння явища – цікава:

Я фурт собі роблю фрігу із свіжої бринзи, стоплю солонину на великому шерпеньові, попригу туди не даю, ота їда за фірталь готова й пожиточна.

Бринза – молотий овечий сир (румунська), фріга – розплавлена бринза (румунська), фурт – завжди (чеська), шерпеньов – ринка, тарілка (угорська), фірталь – чверть (німецька).

А Павло Чучка підготував для нас імпровізований випуск новин на діалектах різних місцевостей Закарпаття.

Петро Мідянка звертає увагу на ще один аспект закарпатського діалекту: у його вивченні зазвичай зважають на те, які слова запозичуються та інтегруються на певну літературну основу. Проте є ще й зворотний процес:

– Сьогодні можемо говорити про певне нівелювання того первинного діалекту, який існував колись. Сьогодні він уже став значно олітературненим – під впливом ЗМІ, школи, літератури. Цей процес олітературнення був найбільш динамічний в період «совка», коли йшло не просто олітературнення діалекту, а його зросійщення, – акцентує Шевченківський лауреат.

Водночас, додає Павло Чучка, небезпека зросійщення закарпатської говірки є й тепер, і він бачить такі намагання з боку певних політизованих кіл, які працюють з цією темою:

– Сьогодні, на жаль, мало системності у дослідженні закарпатських говірок, як і бажання триматися певної традиційності в діалекті, не домішувати туди відверто чужих слів, нетипових для регіону вживання, у першу чергу, російських слів, які ніколи не були ні в українській, ні в інших мовах, але вони формували закарпатський діалект, до прикладу, «конєчна», «пожалуйста». Тобто я насправді бачу іншу системність – намагання викорінити з закарпатського діалекту елементи української літературної мови та замінити їх штучними нетиповими лексемами.

Роль та функція закарпатського діалекту

Петро Мідянка зізнався нам, що певний час, коли він тільки починав писати поезію, над ним висів тягар не просто діалекту, а діалектного мислення:

– Я пишу літературною українською мовою згідно з усіма лексичними, синтаксичними та морфологічними нормами, використовуючи слова-запозичення та архаїчні слова. Однак коли видавав свою першу поетичну збірку в Києві, мені навіть радили деякий час пожити у Львові та Івано-Франківську, щоб позбутися діалектного мислення, яке відчувалося в моїх перших роботах.

Та попри це Петро Мідянка наполягає, що ключова користь діалекту – у збагаченні будь-якої мови:

– З огляду на те, що центральний та середньодніпрянський діалекти української мови дуже порусифіковані, карпатський та закарпатський діалекти є вкрай важливими та корисними для української мови, бо живлять та збагачують її, хоча не завжди доступно та зрозуміло, як це буває в моїх текстах. Тому діалекти потрібно леліяти і берегти, і, в тому числі, від спроб штучно кодифікувати діалект у ранг літературної мови заради екзотики чи інших цілей, що трапляється у наш час.

Павло Чучка наголошує, що закарпатський діалект є складовою основного туристичного продукту Закарпаття, задля нього сюди приїздять люди, як і заради гір, гастрономії, термальних вод і так далі.

– Діалект, як і інші атракції Закарпаття, спонукає їздити в різні куточки регіону, бо вони абсолютно різні, в тому числі за говірками. І щоб скласти собі повну картину Закарпаття та осягнути його, треба побувати всюди, при чому не лише туристу, а й місцевим.

Звісно, діалект слугує засобом ідентифікації як у межах країни, так і регіону, бо в громадському транспорті закарпатці безумовно впізнають іршавчанина, хустянина або рахівчанина.

А ще, як каже наш викладач з мовної школи, закарпатцям дуже легко вчити угорську, словацьку та румунську, бо з першого уроку вони вже знають по кілька десятків слів з усіх цих іноземних мов.

Закарпатський діалект у маскульті

Навіть якщо вам здається, що ви досі не чули закарпатські говірки, то це не так, бо за останні кілька років діалект із найзахіднішого регіону України звучить звідусіль, найчастіше – в музиці. Зокрема, його використовують у своїй творчості гурти Rock-H, Vandor, Марина і Компанія, Hudaki Village Band, які вже двічі виступали на найбільшому фестивалі Європи Sziget, Чаламада, Триставісім.

У квітні минулого року всю країну вразила «Бітанґа» у виконанні Аліни Паш, яка згодом виступала навіть у Давосі, представляючи Україну.

Зрештою, назва нашого видання – Varosh – це одне з найбільш універсальних слів закарпатського діалекту, запозичене з угорської мови, але вживається в усьому регіоні, а не тільки в місцях компактного проживання угорців. Ми додали до угорського слова város, що означає місто, букву h, аби створити унікальну назву, яка би читалася усіма так, як це слово звучить на закарпатському діалекті.

І тому, як підсумок, пропонуємо вам послухати пісню, співзвучну з назвою нашого видання – «Се мій варош» від гурту Чаламада, в якій діалектизми особливо «смачно» вплітаються в українську мову.

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

Текст, фото та відео: Росана та Дмитро Тужанські

Головне фото: Гуцули з Рахова на світлинах німецького фотографа Вальтера Мебіуса. 1935 рік. © SLUB / Walter Möbius