Втрачений Ужгород: як в місті з’явилася набережна Плотені (Фото)

Нандора Плотені з Ужгородом поєднували багато років його життя. У деяких джерелах, до прикладу, у відомому «Лексиконі Паллаша», навіть значиться, що музикант народився в Унґварі, хоча сталося це у Нодьлазі, тобто Великих Лазах. Але в місті Нандор з дитинства бував часто, бо навчався тут у школі, а згодом – у гімназії, яка тоді працювала у будівлі нинішнього торговельно-економічного коледжу на початку Капітульної.      

Хист до музики малий Нандор та дві його сестрички отримали від батька Яноша Плотені. Той хоч і був за професією гірничим майстром, на музиці розумівся добре і навчив своїх дітей грати на фортепіано, скрипці та віолончелі. В одній із місцевих газет згадували, що Янош Плотені жити не міг без музики і навіть організував у Великих Лазах квартет, який грав на святах у його домі. Коли Нандор Плотені сказав батькові, що хоче вступити до Празької консерваторії, Янош не був у захваті, але сина відпустив. 13-річний хлопчик із ніжним обличчям і гарними синіми очима приїхав до Праги зі своєю скрипкою, але на вступних іспитах йому відмовили, порадили займатися грою на іншому інструменті. Спантеличений хлопець повернувся додому і подовжив навчання у Мункачі (на жаль, невідомо, де і в кого). Саме там у 1862 році його представили дуже відомому на той час угорському скрипалеві Еде Ремені, якого тоді вважали другим після Ференца Ліста найвідомішим угорським музикантом. Ремені був вражений талантом 18-річного Нандора Плотені і з дозволу його батьків забрав його з собою до Будапешта. Він навчав Нандора, брав його з собою на гастролі. Під час однієї такої подорожі до Італії, Ремені познайомив свого учня з Ференцем Лістом, котрий на той час проживав у Римі. Саме тоді, у 1864 році, було зроблене відоме ретушоване фото, де три музиканти позують в угорських костюмах. 

Plotényi Nándor, Reményi Ede, Liszt Ferenc

Пізніше три віртуози сфотографувалися ще раз – під час зустрічі у Мюнхені. Але нині, на нашу думку, схильні перебільшувати ступінь знайомства Нандора Плотені та Ференца Ліста. У 2011 році біля палацу Плотені у Великих Лазах встановили погруддя Ліста, бо він нібито дружив із власником палацу. Іноді зустрічаються відомості про те, що Ференц Ліст навіть гостював у Великих Лазах. Однак стосунки музикантів насправді дружбою можна назвати з натяжкою. Сам Нандор у 1911 році дав інтерв’ю до святкування сторіччя з дня народження Ліста, в якому згадував про дві короткі зустрічі, та один лист до Ремені, у якому Ліст згадав і похвалив успіхи Нандора Плотені. Молодий музикант у 1879 році запросив Ференца Ліста на своє весілля у Франції, але той приїхати не зміг. Після того вони не бачилися.    

Ференц Ліст, Нандор Плотені та Еде Ремені в Мюнхені 

Повертаючись у біографії Нандора Плотені назад, розкажемо, що у 1867 році Еде Ремені офіційно представив його на сцені в Будапешті. Після дуже успішного дебюту Нандор об’їздив зі своїм учителем всю Європу, грав на безлічі концертів перед найповажнішою публікою. Пізніше у газетах писали, що серед прихильників молодого Плотені були Джузеппе Гарібальді, Віктор Гюґо, Лайош Кошут тощо. Дуже успішними були концерти Ремені та Плотені у Парижі (1865), Стамбулі (1867), Кошице (1868), кількох містах Єгипту (1872). Деякий час у 1870-х Нандор Плотені був першою скрипкою Угорського Національного театру. А тоді переселився до Франції, де познайомився з Євгенією МакАлістер – англійкою шляхетного походження. Вони одружилися у 1879 році під Парижем і відтоді Нандор Плотені покинув богемне життя, присвятивши себе сім’ї та даючи лише благодійні концерти.

Деякий час сім’я Плотені проживала у Франції, потім – у Будапешті, а у 1890-му приїхала до Унґвара, оселившись у будинку Негребецьких (у «Втраченому Ужгороді» ми згадували про цю будівлю на площі Фенцика, розповідаючи про родину Стасєвих та Гошовських). Через три роки Плотені знову переїхали до Будапешта, та за деякий час повернулися – аби оселитися у своєму палаці, зведеному у Великих Лазах у 1896-му.

Палац Плотені, листівка – зі сторінки «Transcarpathian Heritage» у «Facebook»

Там виховували своїх дітей, яких було, за різним даними, сім чи вісім. Нам відомі лише імена сімох: двох синів Вілмоша і Єно, а також п’ятьох дочок Нандін, Антонії, Ілони, Євгенії та Аґати. Забігаючи наперед, скажемо, що Вілмош, повернувшись із семирічного російського полону під час Першої світової війни, керував батьковим господарством, одружений не був; Єно працював лісовим інженером, його дружину звали Аннеліз Ґоде; Нандін вийшла заміж за Ференца Мілтшітскі; Антонія у 1907-му стала дружиною Іштвана Бейкашші; Ілона у 1906-му вийшла заміж за Бейлу Надя; Євгенія у 1909-му – за Ерно Тассоні; Аґата у 1916-му – за Єно Живні. 

Господарство родини у Великих Лазах та сусідньому селі Корлатхелменці (Холмець) було дуже великим: паровий млин (побудували його у Корлатхеменці 1909 року), спиртзавод, який виробляв 400 гектолітрів спирту на рік, виноградники, фруктовий сад, корівник. Загальна площа володінь Плотені дорівнювала 435 голдам (близько 250 гектарам). Родина на постійній основі давала роботу 22-ом місцевим сім’ям, а на сезонні роботи за рік залучала до п’яти тисяч працівників. Господарські справи Плотені вели дуже розумно, селяни дуже любили і Нандора, і його старшого сина Вілмоша. 

Тут варто кілька слів додати про титул Нандора. Нині його часто називають графом, однак ми не знайшли цьому підтвердження. Як зазначали у газетах на початку 1907-го, 16 грудня 1906 року король Франц Йосиф І надав Нандору Плотені за високі культурні досягнення та благодійну діяльність немешство із правом іменуватися «великолазівським». Тобто музикант отримав дворянський титул, але графом не був і в жодному джерелі тих часів графом його не називали. Більше того – в газетах чехословацьких часів часто зустрічається формулювання «наш милий Плотені-бачі», бо Нандор Плотені на схилі літ був доволі активним учасником культурного життя Ужгорода, організовував та брав участь у різних благодійних заходах і концертах. 

Нандор Плотені з дружиною Євгенією

Благодійність була справді дуже важливою для родини Плотені. Вони підтримували Червоний Хрест, а Євгенія МакАлістер організувала майстерню, де великолазівські жінки шили для англійських вояків теплі зимові шапки. Щороку перед Різдвом з Лазів до Лондона відправляли величезну посилку із подарунками для армійців. На початку Першої світової війни цю традицію порушили і відправили теплі речі вже воякам австро-угорської армії. Підтримували Плотені і гімназію, у якій навчалися Нандор і його діти. Гроші переказували і єврейській благодійній їдальні, яка працювала в місті. 

Коли Нандор Плотені постарів, до Ужгорода він приїздив уже рідше, та концерти все ж відвідував, організовував культурні заходи і в своєму палаці. Там побували багато відомих гостей, приїздили і журналісти, котрі залишили цікаві описи резиденції музиканта. У 1926-му палац у Великих Лазах відвідав празький журналіст, котрий описав коридори з мисливськими трофеями на стінах і музичний кабінет Нандора Плотені, де зберігалися його коштовні скрипки. Музикант їх мав три: скрипку Страдіварі він придбав у відомого скрипаля Генріха Вільгельма Ернста, скрипку Гварнері купив у 1885 році, роками розшукуючи саме той екземпляр, на якому колись грав його вчитель Еде Ремені; щодо скрипки Аматі відомостей знайти не вдалося, але вона також була у власності Нандора Плотені і зберігалася в його музичному кабінеті. Празький журналіст згадував, що Нандор, зігравши тремтячими руками на скрипці Страдіварі (йому на той час було вже 82 роки), за угорським звичаєм пригостив гостей своїм домашнім вином – пахучим оранжевим мускатом. З усього, мовляв, було видно, що музикант не цікавиться політикою, а живе тихим спокійним і дуже щасливим життям.

У 1927 році в Ужгороді з великим розмахом відзначали творчий ювілей Нандора Плотені – 60-річчя його офіційного представлення у Будапешті. В Угорському Казино організували концерт, на який запросили дуже відомого на той час чеського скрипаля Ярослава Коціана. Ювіляра довго і різними мовами вітали поважні гості, наприкінці ж урочистої частини діти подарували йому великий букет, за що розчулений Плотені їх ніжно поцілував. Це був якщо не останній, то один із останніх масових заходів за участі знаного музиканта. В подальші роки він тихо старів у своєму маєтку, а коли на початку 1933 року померла його дружина Євгенія, почав важко хворіти.

Нандор Плотені

Аби полегшити страждання батька, діти відвезли його до Будапешта, де під наглядом лікарів Нандор Плотені деякий час провів у санаторії. Через два місяці після смерті дружини не стало і його. На початку травня 1933-го музиканта пишно поховали на будапештському цвинтарі. Одразу після того, як стало відомо про смерть Нандора Плотені, в Ужгороді почали говорити про необхідність вшанувати його ім’я. Але до розгляду цього питання міська управа дійшла лише за рік, восени 1934-го. Її члени, тобто тодішні депутати, вирішили до 90-ліття з дня народження Нандора Плотені назвати його іменем вулицю, яка століттями звалася Воргошор (у чехословацькі роки – вулиця Кожелузька, нині – Київська набережна). Проголосували за це рішення одноголосно, розсварилися лише на тому, скількома мовами має бути записана нова назва набережної на табличці, яку хотіли встановити на її початку. Врешті зійшлися на тому, що назва має дублюватися трьома мовами: чеською, «руською» та угорською.

22 листопада 1934 року, у четвер, о 12.00 на початку набережної, де була порожня земельна ділянка, зібралася поважна публіка. Всі зійшлися біля стовпчика, на якому виднілася табличка, вкрита білою тканиною. Під стовпом ужгородські садівники прикрасили таблицю більшу, на ній зеленими гілочками акуратно виклали ім’я та роки життя Нандора Плотені, а ще вінок у формі ліри. Відкрив свято промовою мер міста Костянтин Грабар, далі говорив чеською його заступник Раушер та угорською – заступник Ґаар. Потім зі вказівника урочисто зняли полотно і всі побачили емальовану білу табличку з чорними буквами, яка вказувала, що присутні стоять на набережній Нандора Плотені.

Відкриття набережної Плотені, фото – з архіву родини Грабарів

Ввечері культурне товариство «Мозаїк» чекало гостей на великий вечір пам’яті, присвячений пам’яті Плотені. На концерт у залу кінотеатру прийшло все керівництво краю і міста, син та дві онучки Нандора Плотені. Грали на фортепіано Лілі Герц, на скрипці Еде Затурецьки, виступав оркестр 36 піхотного полку. Частину концерту транслювало кошицьке радіо, а місцеві газети написали, що подія вийшла такою масштабною, які рідко відбуваються в місті.

Варто додати, що ім’я Нандора Плотені у нас вшанували не лише у назві набережної. У вересні 1939 році з дозволу Міністерства релігії та народної освіти в Унґварі відкрили музичну школу, яку також назвали іменем Нандора Плотені. Керівником її був Лойош Дравої, у школі працювали секції фортепіано, скрипки, віолончелі, труби та співів. Знаходилася вона на останньому поверсі над кінотеатром, вхід до школи був із пасажу.

Набережна Нандора Плотені звалася так рівно 10 років: з осені 1934-го до осені 1944-го. Після Другої світової війни її назвали на честь радянського державного діяча В’ячеслава Молотова, а ім’я Плотені надовго потрапило у забуття. Нині в Ужгороді знову є вулиця, названа на честь знаного музиканта і благодійника, знаходиться вона на так званому БАМ-і.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»