Закарпатець утримує екзотичний птахопарк

Село Колочава знамените своїми 10-ма музеями та неординарними людьми. Один із них — Василь Макар, відомий в Україні і за її межами як власник екзотичного птахопарку.
Хобі, яке з дитинства приносило задоволення для душі, поступово перетворилося на невеличку власну справу. Туристи із задоволенням відвідують господарство Василя, яке стало ще одною цікавою атракцією в селі.
Спійманий в дитинстві голуб нехитрим способом — за допомогою звичайної миски та зерна – став знаковою подією в житті колочавця. Відтоді щиро полюбив птахів. Через багато років вже одружений чоловік здійснює дитячу мрію і привозить зі Львова пару хвилястих папуг і пару породистих голубів. Так почалася улюблена справа, що триває все життя. «За птаха можу віддати будь — які гроші, – каже Василь Макар. – Бувало, що на всю зароблену суму купував пташок. Можу цілу зарплату лісника спокійно віддати за голуба. А як нема грошей, то продаю якогось із птахів, яких маю по два-три. Коли їздив на заробітки до Чехії і звідти теж привозив папуг. У робочі дні працював, а на вихідні сідав на велосипед і їздив по окрузі шукати птахів. Так я пів Чехії проколесив на ровері». І так з року в рік пташине господарство росло і розмножувалося. Бувало, що й понад дві тисячі птахів живо у вольєрах .Зараз Василь має десь біля 800 папуг 50-ти різних порід та кількасот голубів десятьох видів. Найбільше Макар журиться, як прогодувати пташок. На просо, овес, пшеницю, кукурудзу, ячмінь, гречку тощо доводиться папугарю витрачати чимало грошей. Тому як не вистачає коштів, то змушений продавати своїх улюбленців. «Бізнесом це тяжко назвати, бо завжди маю більше витрат, ніж прибутків. Та моє хобі дає велику насолоду для душі, заспокоює нерви. Від птахів заряджаюся позитивною енергією, то є найкращі ліки для мене», – переконує Василь. На годування усіх птахів витрачає по кілька годин на день. Якщо дуже заклопотаний, то допомагають жінка, син і невістка, маленькі внучки. За багато років життя із птахами Василь Макар навчився навіть їхньої мови. Він добре розуміє, коли папугам щось не подобається, коли вони голодні або ж захворіли. Каже, щоб папуги розмовляли людською мовою, треба щоб вони жили по одному. Спортивних голубів Макар тренує змалку, випускаючи кожного разу на все дбільшу відстань. І вони завжди повертаються. А от декоративних павичів, тримає для краси.
До теми
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- “Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни
- Грант у 500 000 грн для дружини ветерана: історія успіху підприємиці з Ужгорода
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
До цієї новини немає коментарів