Закарпатець утримує екзотичний птахопарк

Село Колочава знамените своїми 10-ма музеями та неординарними людьми. Один із них — Василь Макар, відомий в Україні і за її межами як власник екзотичного птахопарку.
Хобі, яке з дитинства приносило задоволення для душі, поступово перетворилося на невеличку власну справу. Туристи із задоволенням відвідують господарство Василя, яке стало ще одною цікавою атракцією в селі.
Спійманий в дитинстві голуб нехитрим способом — за допомогою звичайної миски та зерна – став знаковою подією в житті колочавця. Відтоді щиро полюбив птахів. Через багато років вже одружений чоловік здійснює дитячу мрію і привозить зі Львова пару хвилястих папуг і пару породистих голубів. Так почалася улюблена справа, що триває все життя. «За птаха можу віддати будь — які гроші, – каже Василь Макар. – Бувало, що на всю зароблену суму купував пташок. Можу цілу зарплату лісника спокійно віддати за голуба. А як нема грошей, то продаю якогось із птахів, яких маю по два-три. Коли їздив на заробітки до Чехії і звідти теж привозив папуг. У робочі дні працював, а на вихідні сідав на велосипед і їздив по окрузі шукати птахів. Так я пів Чехії проколесив на ровері». І так з року в рік пташине господарство росло і розмножувалося. Бувало, що й понад дві тисячі птахів живо у вольєрах .Зараз Василь має десь біля 800 папуг 50-ти різних порід та кількасот голубів десятьох видів. Найбільше Макар журиться, як прогодувати пташок. На просо, овес, пшеницю, кукурудзу, ячмінь, гречку тощо доводиться папугарю витрачати чимало грошей. Тому як не вистачає коштів, то змушений продавати своїх улюбленців. «Бізнесом це тяжко назвати, бо завжди маю більше витрат, ніж прибутків. Та моє хобі дає велику насолоду для душі, заспокоює нерви. Від птахів заряджаюся позитивною енергією, то є найкращі ліки для мене», – переконує Василь. На годування усіх птахів витрачає по кілька годин на день. Якщо дуже заклопотаний, то допомагають жінка, син і невістка, маленькі внучки. За багато років життя із птахами Василь Макар навчився навіть їхньої мови. Він добре розуміє, коли папугам щось не подобається, коли вони голодні або ж захворіли. Каже, щоб папуги розмовляли людською мовою, треба щоб вони жили по одному. Спортивних голубів Макар тренує змалку, випускаючи кожного разу на все дбільшу відстань. І вони завжди повертаються. А от декоративних павичів, тримає для краси.
До теми
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- Таємниця Клари Буткаї: камінь в Ужгородському замку зберігає зворушливу історію XVII століття
- Рятувальник Олександр Брайловський про те, як не зламатися там, де світ валиться під ногами
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
До цієї новини немає коментарів