Фото дня: українка станцювала на ковзанах на замерзлому Бребенескулі

Про те, як готувалася до цієї пригоди та чому довго не вдавалося втілити ідею, Ольга Склярчук розповіла кореспонденту Укрінформу.
“Дивуюся з того, що мої фото з катання на Бребенескулі викликали такий фурор в мережі. Але разом з тим, дуже приємно. Я не професійна фігуристка, це просто захоплення, я інструктор з катання на лижах, навчаю в Буковелі та Ясні (Словаччина). Гори дуже люблю, і ідея покататися на найвищому гірському озері в Карпатах виникла ще кілька років тому. Але чекати втілення довелося кілька років — для цього треба, аби пощастило з погодою” - розповідає Ольга.
Дівчина розказує, що специфіка місцевої природи така, що саме для катанання на озері треба стигнути так, щоби потрапити туди, доки озеро не засипало снігом.
“Щоосені я вивчала прогноз погоди, читала про товщину льоду, температуру замерзання, кілька разів ходила на озеро — ніколи не щастило натрапити на саме такий лід, який потрібен для катання: рівний, без наростів від дощу. А крім того, рідко так буває, аби озеро замерзло до снігопаду. Це, справді, всього кілька днів у році для такої справи. Словом, ми кілька разів приходили на озеро (лід був або дуже тонкий, або озеро вже було вкрите снігом, чи падав дощ),” - каже Ольга.
Але ось цього року пощастило вперше і Олі Склярчук таки вдалося втілити мрію й покататися на ковзанах на найвищому озері в українських Карпатах.
“Було -8 градусів того дня, але я не встигла змерзнути: якщо рухатися на морозі, то не холодно," - говорить дівчина.
До озера піднімалися із бази Заросляк, в один бік похід був 12 км.
Озеро Бребенескул - найбільш високогірне озеро України (1801 м над рівнем моря), гідрологічна памятка природи місцевого значення, об'єкт туризму. Озеро лежить на дні льоловикового кару. Живиться атмосферними опадами і ґрунтовими водами. Вода чиста, блакитного відтінку. Ширина озера - 67 м, довжина - 147 м. Найбільша глибина - 3,2 м. В теплий період року рівень води може підніматися та опускатися на кілька десятків сантиметрів залежно від кількості опадів. Озеро не має постійного поверхневого витоку, однак є ознаки фільтрації води через гряду зі східного боку. Від нього починається річка Бребенескул (басейн Тиси).
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- Таємниця Клари Буткаї: камінь в Ужгородському замку зберігає зворушливу історію XVII століття
- Рятувальник Олександр Брайловський про те, як не зламатися там, де світ валиться під ногами
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
До цієї новини немає коментарів