Мирослав Дочинець в Ужгороді розповів про свою дитячу бібліотеку та улюблені казки

Zaholovok.com.ua продовжує серію невеличких матеріалів про дитячі читацькі смаки відомих закарпатських письменників. Передусім тих, котрі беруть участь в акції «Письменник за прилавком» та літературному конкурсі «Книга на Миколая».

«Письменник починається у дитинстві. У ранньому дитинстві, коли він іще навіть літер не знає, коли ще читати не пробував. Мені здається, що тоді вже закладений цей інтерес до світу, потреба передати світ образами», – вважає Мирослав Дочинець.

«Перші книги – це були потрясіння для мене. Дуже мене вразили. Мабуть, це якось і визначило мою професійну долю. Найперша книжка, яку я запам’ятав дотепер, це є «Кленові листки» Василя Стефаника. Можливо, це не зовсім дитяча література, але так сталося, що мені батько подарував цю книжку, гарно ілюстровану, з кількома новелами. Я просто був зачарований, вражений. Мав якийсь культурний шок на той мій дитячий час», – ділиться спогадами письменник.  

«Дуже любив  казки. Закарпатські. Нашому регіону пощастило, що ми живемо у такому неймовірно казковому краї, якого нема на теренах не тільки України, а й цілої Європи.  Карпатська казка – це є міфи, це є легенди, це є висока література, поетика в одному сконцентрованому вигляді. «Казки Верховини», «Казки одного села», «Чарівне горнятко», «Три золоті слова» – всі ці збірники я просто майже напам’ять знав. Читав і жив цим. У мене багато фольклору, багато етнографії, багато прислів’їв, приказок нашого карпатського краю і це дає енергетику мови нашої», – каже Мирослав Дочинець.

Письменник зачитується казками і зараз, також планує видати книжку для юних читачів: «Є задум зробити казкову повість для підлітків. Щоб максимально набрати енергії із наших казок. Максимально взяти того духу й чарівливого світу і десь засвітити його перед читачем українським. Бо мало казок видають останнім часом. І це прикро.  Колись мільйонними тиражами видавалися, «Казки Верховини» перекладалися різними мовами світу. Вся література України, яка видається за останні 10 років не має, мабуть, того накладу. Яка це була затребуваність і яка це була унікальна література, яка подавала наш світ!», – зазначає Дочинець.

У дитинстві у письменника була гарна бібліотека, книги до якої він не тільки сам збирав, а ще й продовжував їхнє життя – ремонтував, підклеював старенькі, зношені книжечки: «Батько мій працював в інтернаті. Там списували книжки, які вже були неякісні, які відслужили свій вік. Він приносив їх, я дуже дбайливо їх підклеював, підмальовував. Інколи сторінок не вистачало, я уявляв і дописував», – згадує пан Мирослав.  

Пізніше письменник почав сам збирати книжки до власної бібліотечки і навіть самостійно заробляв гроші на книги: «Десь у класі восьмому-дев’ятому я підробляв на лісокомбінаті. У нас, дітей, була робота нетяжка, на свіжому повітрі – складати рейки для сушки. Мій сусід, який працював інженером, нас залучав. Могли заробити кілька рублів в день, а книжка коштувала 60-70-80 копійок. Добротна – рубль. І так я почав закладати, збирати свою бібліотечку. Уже пішли Майн Рід, Джек Лондон, Сабатіні. Це – пригодницькі книги. Я їх теж дуже любив.  Все пройшов, усе вичитав»,– ділиться спогадами Мирослав Дочинець.

Нагадаємо, у рамках акції «Письменник за прилавком» Мирослав Дочинець представив читачам дві свої нові книги – «Діти папороті» та «Золотий час».

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі