Втрачений Ужгород: перший критий ринок на площі Корятовича (ФОТО)

Як відомо, старовинна площа Сечені здавна була базарною. Торгували там усім, що лише можна уявити на тодішніх продуктових ринках. Людей зазвичай було дуже багато, а місця – мало, тож продукти часто продавали в умовах, далеких від санітарних. Особливо непокоїли міське керівництво, жителів площі та покупців умови продажу м’яса і хліба. Уявіть собі свіжину, розкладену на простих дощатих столах просто неба, або домашні ковбаси, підвішені на жердинах при дорозі. А поруч цілими днями їздять вози, що привозять і відвозять товар, піднімаючи куряву, яка осідає на продукти. Мешканці, чиї вікна виходили на площу, цілорічно потерпали від смороду. Особливо це стосувалося тих, хто проживав ближче до кінця площі Сечені, біля каналу Малий Уж. Там знаходилися багато років ятки м’ясників і пекарів.

Саме шість пекарів, котрі на березі Малого Ужа щодня торгували у шатрах своєю продукцією, у 1900 році вперше звернулися до міської управи з проханням дозволити їм звести дерев’яні ятки. Ідея здалася вдалою не всім депутатам, деякі вважали, що коли вже будувати, то вони мають бути впорядковані і належати місту. І бачили їх не на площі Сечені, а на Ринковій (нинішній Петефі), на місці корчми «Чорний орел», яку якраз хотіли зносити. Цікаво також, що депутати були проти критого ринку, бо вважали, що це потягне за собою збільшення цін на продукти, як писали у газеті, «проста людина навіть у неділю не зможе собі дозволити курку для бульйону».

Однак ідея критого ринку все ж закріпилася у планах міської управи. Газети на початку століття не раз згадували про те, що чисті та зручні ринкові павільйони були збудовані у різних містах Угорщини. Не дивно, що нашому містові теж хотілося якось впорядкувати питання вуличної торгівлі. У 1904 році управа  оголосила конкурс на будівництво двох ринкових павільйонів на площі Сечені (зрештою, звели лише один). Локацію позначили так: напроти будівлі пошти, біля «Золотого ключа». Виявляється, у кінці ХІХ століття в Унґварі теж була кав’ярня «Золотий ключ» – популярний заклад у невеличкій будівлі, що належала Мартону Горвату і розташовувалася на самому березі Малого Ужа (вона, до слова, досі існує). Згодом «Золотий ключ» змінив назву на «Otthon», але ще довго кав’ярню називали по-старому. Саме від цієї будівлі – до містка, який вів через Малий Уж у напрямку нинішньої вулиці Вакарова, і мали розмістити перший критий ринок міста (нині приблизно на тому ж місці у кінці площі Корятовича на перетині з вулицею Фединця обладнане кругове перехрестя). Відремонтувати підпірну кам’яну стінку каналу і звести над нею критий ринок мали протягом літа 1904 року. Конкурс на будівельні роботи виграла фірма «Szuchanek és Harczer» («Суханек і Гарцер»).

Довга одноповерхова будівля ринку з десятьма магазинами справді була зведена досить швидко. Вже у листопаді 1904 року газета «Ung» повідомляла, що ринок і кам’яна підпірна стінка позаду нього коштували містові 11 500 крон. Одразу потому міська управа провела аукціон, під час якого визначили дев’ятьох орендарів магазинчиків. Найбільшу вартість оренди за магазин № 1 запропонував Якоб Срульович, він переплатив від початкової ціни цілих 200 крон. Торгові приміщення місто здавало в оренду на 6 років. Та якщо орендар двічі поспіль не сплатив орендної плати, місто залишало за собою право розірвати угоду і наступного же дня після того віддати приміщення в оренду іншому підприємцю.

Торгували у цих магазинчиках, як правило, пекарі та м’ясники. Для роботи останніх у місті були прийняті особливо суворі правила, які передбачали, що м’ясо має продаватися у чистому та сухому приміщенні, де легко миються стіни. Вивішувати чи викладати м’ясні вироби на вулиці, де на них може потрапити пил та бруд, було категорично заборонено.

Павільйон над Малим Ужем, вигляд збоку

Не минуло і кількох років, як у міській управі задумали перенести критий ринок на інше місце. Чому – незрозуміло. У 1906-му новий павільйон хотіли збудувати навпроти млина під стіною жупанату (нині цю локацію можна позначити парканом скверу-альпінарію). На одному зі засідань мер навіть представив депутатам готовий проєкт і кошторис павільйону, де мали розміститися 10 продавців м’яса та 6 пекарів. Однак проти цієї задумки виступили власники млина та особисто жупан, який не хотів, щоб біля такої поважної установи розрісся новий базар. У жупанаті резонно вважали, що ринок у підніжжя пагорбу позбавить цю частину міста усякої ошатності, до того ж ускладнить рух, який тоді і так був дуже жвавий, бо поруч знаходився транспортний Малий міст через канал.

Критий ринок на площі Сечені час від часу піддавався критиці у пресі, особливо ж недоречним його почали вважати, коли  канал Малий Уж засипали, облаштувавши на його місці дорогу. Місто вважало, що будівлю ринку треба знести, розширивши вузьку проїжджу частину для зручнішого пересування транспорту, якого в Ужгороді з кожним роком ставало все більше. Однак руки до цього у міської управи все ніяк не доходили, по-перше, тому, що орендарів не було куди перемістити (багаторічні плани зі зведення нового критого ринку місто у міжвоєнні роки так і не втілило), по-друге через те, що старий павільйон приносив містові хоч і невеликий, але стабільний дохід.  

Останню згадку про нього у газетах дорадянського періоду вдалося знайти у підбірці за 1941 рік. Тоді ринковий павільйон ще стояв на вулиці Підградській, 1, а міська управа все ніяк не могла вирішили, зносити його чи ні. На черговому засіданні міської ради депутати знову підняли це питання, казали, що ремонт та обслуговування цієї будівлі коштують більше, ніж приносить орендна плата.  До того ж вузька вулиця, мовляв, вкрай потребує розширення. Тривалі суперечки знову не мали конкретних результатів. Питання перенесли на наступне засідання, однак знайти інформацію щодо нього не вдалося. Тому, на жаль, ми й не знаємо, коли зрештою знесли перший критий ринок на площі Корятовича. Ймовірно, це сталося у 1940-вих: або в роки війни, або одразу після неї. Можливо, наші читачі нам підкажуть?

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу