«Нема нічого страшнішого за те, що ховається в темних закутках людської психіки», – письменник, доцент Василь Лавер

• Василю, передусім вітаю вас із відзнакою «Літературний дебют Закарпаття» за книгу «У тіні Ердеґа»! Розкажіть трохи про книгу: про що вона? Як довго над нею працювали і яку думку прагнули донести читачеві?

– Дякую! Збірку оповідань «У тіні Ердеґа» я формував років п’ять. До неї увійшло 17 текстів, написаних за цей час. Я не намагався нічого донести жодним із моїх творів. Єдиною моєю метою було розважити читача. Це суто розважальна література, а якщо де-не-де мені щось і вдалося «сказати», то це, так би мовити, «побічний ефект». Якщо читач, почавши оповідання, не зможе зупинитися, доки його не закінчить, то моєї мети досягнуто. А якщо при цьому ще й розв’язка для нього виявиться несподіваною, то я поставлю собі «п’ять з плюсом». Як написав у рецензії на книгу професор Сергій Федака, «книжка вчить не лякатися власної темряви, прагнути перетворювати її на світло».

• В одному з інтерв’ю ви розповідали, що Ердеґ – це язичницьке божество давніх угорців. Чому назва книги пов’язана саме з ним?

– Нині Ердеґ або Ирдеґ перекладається як «чорт» у сучасній угорській мові. Але сама назва походить від імені стародавнього угорського язичницького божества. Це Чорнобог, володар підземного світу. Я хотів написати оповідання в дусі Лавкрафта, це свого роду данина старій школі горору. А тематично хотів вибрати щось оригінальне з місцевим колоритом. Збірку вирішив назвати за цим оповіданням не лише через те, що воно є найбільшим. Там є сцена, де поселення кочівників опиняється у тіні вігвама цього Ердеґа. Це символічно: зло відкидає тінь на наше життя.

Під час презентації книги «У тіні Ердеґа»

• Виходить, ви поєднуєте у собі технаря й гуманітарія. Адже працюєте на факультеті інформаційних технологій і пишете книги. Як так вийшло? Звідки потяг до таких протилежних занять?

– Мама – філолог, батько – математик. Думаю, я цим відповів на питання.

• Чи стають у пригоді айтівські знання при написанні книг? А може, навпаки, – письменницькі навички при роботі з ІТ?

– Будь-який досвід, життєвий чи професійний, допомагає в написанні художніх творів. Щодо технарського бекґраунду, думаю, він проліз більше при читанні. Я детально аналізую те, що мені сподобалося із прочитаного, і намагаюся ті чи ті прийоми адаптувати під себе. Втім як і будь-який письменник без технічої освіти.

• Чому обрали для себе жанр горору? Маєте улюблених письменників, яких тут наслідуєте?

– Я змалку любив літературу жахів, ще з… дитячих казок. Адже там часом трапляються справді страхітливі сюжети. Згадайте тільки «Червону Шапочку», де Вовкові розпорювали живіт, або «Правду і Кривду», де багатий брат виколював очі бідному. Потім пішла в хід «важка артилерія»: Кінг, уже згаданий Лавкрафт, По… Щодо улюблених жанрових письменників, то це Річард Лаймон (особливо його коротка проза), Джек Кетчам (за реалістичність та багатогранність сюжетів), Клайв Баркер (за його «поетичність» при описі подій, від яких волосся стає дибки). Окремо виділю угорського письменника Ґейзу Чата. Важко сказати, що цікавіше – його біографія чи оповідання, але його творчість стовідстоково варта уваги. Лікар-практик, знайомий із тонкощами психоаналізу та психіатрії, вміло добирав сюжети, які змогли налякати навіть мене – доволі досвідченого поціновувача літератури жахів.

• Чи бувають думки про те, що події із книг можуть трапитися у житті?

– Багато моїх оповідань є реалістичними. Навіть більше – деякі з них засновані на реальних історіях (прототипами деяких персонажів стали зокрема такі монстри, як Андрій Чикатило та Сєргей Головкін). Реалістичний горор мене завжди лякав найбільше. Нема нічого страшнішого за те, що часом ховається у темних закутках людської психіки.

• Знаю, що маєте й потяг до музики. Навчалися цього десь чи несподівано розкрили талант?

– Я завжди любив музику. Змалку батько прищепив мені любов до року, познайомив із творчістю Queen, Led Zeppelin, Deep Purple, Black Sabbath та інших. Також він навчив мене перших акордів на гітарі. Тож дальші кроки у музичному напрямку були тільки питанням часу. Я дуже мріяв грати у гурті. Десь із 2002 року ці мрії почали втілюватися у життя. Ми організували гурт «The Symbioz» і в 2005 записали перший альбом. Я грав у різних колективах, вони виконували абсолютно різну музику. Уподобання змінювалися і змінювалися напрямки. Ми з вокалістом Миколою Магою пройшли через склади різних груп разом. Тепер я задіяний у гурті «Обрій» як гітарист. Не виступаємо наразі, бо немає концертів. По суті, вся діяльність зводиться до студійної: готуємо новий матеріал, пишемо альбом.

• Чи допомагає музика у житті?

– Музика дала мені чималий організаторський досвід, адже на моєму рахунку не один концерт. І так, гітара допомагає мені, коли маю поганий настрій, та й увзагалі: нема кращого відпочинку, ніж зміна характеру діяльності. Тож математика і програмування чудово доповнюю творчими заняттями – музикою та літературою.

• Що лунає у ваших навушниках?

– Я слухаю багато музики. Залежно від настрою – це може бути як хіп-хоп (Notorious B.I.G., La Coka Nostra, Eminem та ін.), так і більш важка музика (від панк-року до дезметалу). Втім останнім часом відкрив для себе матрок: American Football, T.T.N.G. та інші гурти не вилазять із мого плей-листа.

• Знаходите час і на науку. Як вдається усе встигати? Можливо, маєте якісь поради для наших читачів?

– Насправді рецепт простий – міняти сферу чи напрям діяльності. Втомлююся від науки чи програмування – беру гітару чи пишу, от і все. Коли мозок працює на повну, то й творити легше.

• Ви багатогранна особистість. А чи є сфера, у якій точно себе не бачите і чому?

– Важко сказати. Мабуть, це будь-яка сфера, яка передбачає нудну і монотонну роботу. Це точно не для мене.

• Яку б пораду дали собі 20-річному?

– Напевно, дав би пораду більше займатися спортом. Загалом я вважаю всі етапи свого життя такими, що формували мене як особистість, тому радикально нічого би не змінював. Я би не був тим, ким є, без  шляху, який мені досі довелося пройти.

Ксенія Шокіна

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі