Волонтер Павло Прижегодський: «Волонтери заробляють. Але не гроші»

– Павле, коли і яким було твоє перше волонтерство? Чому вирішив спробувати?

– Усе почалося з активної громадської діяльності. Я займався тим, що мені подобалося – відчував, що можу впливати на свою громаду і брав активну участь у житті рідного Мукачева. Пізніше разом із однією дівчиною ми подали культурний проєкт на Бюджет громадських ініціатив і зробили разом фестиваль Art Weekend у Мукачеві. Ми реалізували його кілька разів і я став його координатором на волонтерських засадах. А волонтерив у класичному розумінні слова вперше на фестивалі «Файне місто». Фактично, для мене все починалося з організації роботи волонтерів, а сама волонтерська діяльність прийшла пізніше.

– От ти кажеш «класичне розуміння волонтерства». А яким воно взагалі може бути?

– Є соціальне волонтерство – це робота у громадському секторі, тобто все, що стосується допомоги людям. Також подієве волонтерство – допомага на різних заходах, фестивалях. Наприклад, волонтери допомагають знайти локацію, прибирають сміття, от у карантинних реаліях температуру вимірювали і слідкували за наявністю масок, наприклад. А ще є  pro bono – коли ти маєш якусь навичку і безкоштовно це виконуєш для суспільного добра: пишеш тексти, фотографуєш, розшифровуєш аудіозаписи, лікуєш, надаєш юридичну допомогу тощо.

Павло Прижегодський під час волонтерства у рамках проєкту “Будуємо Україну Разом”

– До яких волонтерських заходів ти зараз долучаєшся?

– Цього літа я уже здебільшого працюю менеджером волонтерів – тобто організовую їхню роботу. До цього і сам волонтерив на фестивалях, співав та грав на гітарі, щоб допомогти у зборі коштів на волонтерський табір Будуємо Україну Разом у Підволочиську, на Бакоті долучився до створення молодіжного простору у старій школі. А вже у серпні я координуватиму волонтерський табір у нашому Чинадієві – там ми будемо допомагати покращити територію замку і працюватимемо з місцевою родиною.

– Ти очолюєш закарпатський осередок БУР. Як це стало частиною твого життя?

– Я мав певний досвід в організації волонтерських акцій і співпрацював із БУРом. Ця організація займається будівельними роботами для громад та окремих родин, які потребують допомоги, але з якихось причин не можуть втілити плани у життя. Наприклад, роблять лавиці у громадських просторах, допомагають робити косметичні ремонти багатодітним сім’ям, міняють сантехніку чи підлогу – спектр насправді дуже широкий. Коли БУР заходив на Закарпаття, мені запропонували стати головою осередку. Цікаво, що мій перший ремонт – моє перше волонтерство у БУРі – сталося уже після того, як я очолив осередок. Зауважу, що вміти робити ремонт – це не моя задача, для цього у нас є майстер. Моя задача скоординувати роботу команди і спільно організувати акцію.

Якщо чесно, складно провести чітку лінію, де я волонтер, а де ні. Бо це вже стиль життя. Це більше про ставлення до світу навколо. Можу – допомагаю.

Павло Прижегодський на волонтерському таборі у рамках проєкту “Будуємо Україну Разом” у Підкамені

– Ти волонтериш уже не перший рік. Мабуть, за цей час мав різні усвідомлення. Що для тебе тепер найцінніше у волонтерстві?

– Мені найцінніше те, що я можу розвиватися і розвивати місця та громади. Якщо я бачу, що десь можна щось зробити краще, то роблю це своїми ідеями, прагненнями, руками, силами, потом і кров’ю. Я розумію, що від мене залежить те, що світ навколо стає кращим. І я отримую багато навичок та компетенцій. Я цьому ніде спеціально не вчився, але саме через активну позицію і роботу заради ідеї я отримую багато навичок.

– Чи складно це – бути волонтером? Як реагують люди, як сприймають близькі?

– Важко було починати. Від багатьох можна почути: «Навіщо ти це робиш, ти нічого не отримуєш за це. Краще влаштуйся на нормальну роботу». Але якщо у тебе є прагнення розвиватися, то ти ростеш і маєш успіхи. Ти відчуваєш свій вплив і інші його теж відчувають. Відкривається багато можливостей і більше таких питань не виникає. Складно працювати у поганій команді, але потрібно вміти набирати хорошу команду, тоді всім буде комфортно. Це дуже серйозний соціальний ліфт. Я росту у волонтерстві.

– Подорожі і знайомства з цікавими людьми – це теж частина волонтерства…

– Майже все волонтерство пов’язане з подорожами. Ти будеш їздити по області, по Україні або і по світу. Це великий плюс і часто тобі компенсують проїзд, проживання і харчування. Ти практично не витрачаєш своїх грошей і допомагаєш іншим. Якщо брати людей, то майже все моє коло спілкування пов’язане з волонтерством. На кожному такому заході від 10 до 160 волонтерів, залежно від поставленої задачі. Якщо ти не інтроверт, то не знайти нових друзів та цінні контакти – нереально. Це справжня безодня соціального капіталу. Ти їдеш робити корисну справу і знайомишся з крутими людьми. Завдяки волонтерству я співпрацюю з українськими гуртами. Наприклад, працював із «Без Обмежень» у концертному турі. Усе почалося з того, що я сам волонтерив на їхньому концерті, порадив покращити деякі моменти і мені запропонували співпрацю.

– Волонтери заробляють?

– Так, заробляють. Але не гроші. Кожен може взяти з волонтерства те, за чим прийшов. Якщо ти йдеш із думкою, що світ поганий і люди кругом теж, то ти це й отримаєш. Хочеш знайомитися з людьми – знайомишся, хочеш розвинути якісь навички – розвиваєш. Хочеш повірити у добро – повіриш. А ті, хто бере на себе більше відповідальності, стають спеціалістами і заробляють гроші. Це пов’язано з проєктним менеджментом, спеціалізованими навичками і знаннями. Можна поволонтерити у БУР Закарпаття, навчитися створювати SMM-супровід і потім працювати у цій сфері та мати готове портфоліо.

– Наскільки за твоїми оцінками в Україні зараз активний молодіжний волонтерський рух?

– Досі це не загальноприйнята популярна штука. У більшості міст України у громадському секторі по декілька яскравих людей, які залучені у різні проєкти. Але немає великої конкуренції. Це не настільки поширено, як у Європі, але ми рухаємося і волонтерство активно розростається, стає професійним та крутим.

– Чи має у волонтерстві значення вік чи стать? Як стати волонтером?

– Вік зазвичай від 16-18 років, але з дозволу батьків можна долучатися і раніше. Ну от чому б малим дітям чи підліткам не долучатися до висадки дерев? Це безпечно і виховує соціальну відповідальність, любов до природи. А верхньої межі по віку зазвичай немає. Стать не важлива. У БУРі волонтерять і будують на рівних і хлопці, і дівчата. Ніхто не каже тут, що хлопець щось зробить, а дівчина ні. Волонтерство це не про безкоштовну працю «зроби або помри» –- це про здобуття досвіду. І якщо дівчата можуть воювати, служити в армії, поліції, то можуть і будувати. Взагалі багато проєктів передбачають долучення і людей із інвалідністю. Щоб вони теж мали таку можливість. Навичок не потрібно – тобі все пояснять і у тебе вийде.

От наприклад, щоб бути волонтером БУРу не обов’язково фізично працювати – можна бути ментором для інших волонтерів, або стати БУР-другом і підтримувати організацію щомісяця фінансово, ту можна давати pro bono послуги, стати партнером і надавати будівельні матеріали, харчування чи воду. Ми будуємо українське суспільство і відкриті до будь-якої співпраці.

Варто обрати організацію згідно власних інтересів і ви здивуєтеся, скільки можливостей є.

Стежити за анонсами БУР Закарпаття можна в Інстаграмі та Телеграмі.

Розмовляла Ксенія Шокіна, KISZ?