Втрачений Ужгород: почесні громадяни міста (частина четверта)

Втрачений Ужгород: почесні громадяни міста (частина четверта)
Минулого тижня ми розповіли вам, кого обирали почесними громадянами Ужгорода у часи, коли місто було чехословацьким. Нині перейдемо в історії міста до наступного його етапу – коли воно за рішенням Віденського арбітражу стало частиною Угорського Королівства. Як ми пам’ятаємо, в чехословацькі роки депутати дуже обурювалися тим, що почесними обирають не місцевих жителів, які зробили значний вклад у його розбудову, а політиків державного рівня. Однак те, проти чого так виступали депутати, повторилося знову вже у 1939-му. 9 листопада того року місто відзначало річницю рішення Віденського арбітражу, за яким Ужгород знову став угорським Унґваром. На урочистому засіданні у міському театрі було оголошено про обрання одразу восьми нових почесних громадян міста – за підтримку протягом 20 років чехословацького панування та безупинну роботу з повернення міста Угорщині. Усі ці вісім нових почесних громадян були політиками – і політиками немісцевими, тож тодішні депутати зробили те ж саме, за що критикували своїх попередників. 

 

Та повернімося до почесних громадян угорського періоду, яких перерахуємо за тим списком, який подали у листопаді 1939-го місцеві газети. Отже, двадцять дев’ятим почесним громадянином містастав граф Пал Телекі (gróf Teleki Pál) – прем’єр-міністр Угорщини. Розповідати про нього багато не будемо, його біографія є у відкритих джерелах. Розкажемо лише, що коли у 1941 році цей політик застрелився, це стало шоком для всієї країни. В Ужгороді був оголошений траур, відмінили на один день навчання у школах, делегація міста терміново виїхала до Будапешта на похорони. А через кілька днів географічне товариство повідомило, що змінює назву гори Піп Іван та гору графа Телекі Пала.

Тридцятим почесним громадянином можна вважати Іштвана Чакі (Csáky István) – міністра іноземних справ Угорщини, який брав безпосередню участь у розробці та підписанні Віденського арбітражу. Ми не знайшли відомостей про те, що пан Чакі колись відвідував Ужгород. У його політичному житті в той час було багато роботи і викликів. Що цікаво – помер він того ж року, що і попередній почесний громадянин Пал Телекі, у 1941-му. Причому сталося це так само за дуже загадкових обставин, є версія, що міністра отруїли.

Не власною смертю помер і наступний, тридцять перший почесний громадянин міста, – АндорЯрош (vitéz Jaross Andor). Цей політик відзначився тим, що проживаючи у «чехословацькі» часи на території Словаччини, проводив активну проугорську політику. У нашому місті він бував часто, підтримував стосунки з місцевим політикумом. Приїхав і на відзначення річниці Віденського арбітражу, де виступив із промовою і де його обрали почесним громадянином Унґвара. У наступні роки Андор Ярош стрімко піднявся кар’єрними сходами до посади міністра внутрішніх справ. Це саме він організовував депортації євреїв з території Угорщини, за що після Другої світової війни був засуджений владою Угорщини до розстрілу. 

Тридцять другий почесний громадянин міста закінчив життя у московській в’язниці. Граф ІштванБетлен (gróf Bethlen István) у 1920-х роках був прем’єр-міністром Угорщини, але згодом від державних справ відійшов. Попри це в політиці він залишався впливовою особою, роль якої керівництво Унґвара згадало у 1939-му, проголосувавши за обрання графа почесним громадянином міста. Ми не знайшли згадок про те, що граф Бетлен бував тут. Наприкінці Другої світової війни він узагалі переховувався від влади, боячись переслідувань за спроби домовитися про мир з Англією та США. У грудні 1944-го радянські військовослужбовці заарештували політика і відвезли до Москви. Там, у лікарні бутирської в’язниці, він і помер у 1946-му від серцевої недостатності.

Тридцять третім почесним громадянином міста, якого обрали все того ж 9 листопада 1939 року, був Бейла Імреді (vitéz Imrédy Béla). Цього політика вшанували за те, що був під час подій 1938 року прем’єр-міністром Угорщини, тобто активно брав участь у подіях, які передували і сталися після рішення Віденського арбітражу. Незабаром, у січні 1939-го, Бейла Імреді приїхав із візитом до нашого міста. Його зустрічали дуже пишно, на нинішній площі Народній, де мав виступати прем’єр-міністр, зібрався великий натовп. Після офіційних урочистостей Імреді прибув на англійське «п’ятигодинне» чаювання до ресторану «Корона», звідти вирушив до ратуші, де мав зустріч із міськими депутатами та представниками місцевих громадських та культурних організацій. Потім він прийняв запрошення єпископа Стойки відвідати єпископську резиденцію, а ввечері виїхав поїздом до Будапешта. Вже через кілька років така шана зміниться для Бейли Імреді недовірою, бо виявиться, що його прабабуся була єврейкою. Імреді мусив відійти від політики. У 1945 році від утік із родиною до Австрії, але його заарештували і передали Угорщині, де Народний Трибунал засудив його до розстрілу.

Тридцять четвертий почесний громадянин міста – Калман Каньо (Kálmán Kánya) – був міністром закордонних справ Угорщини, який очолював угорську делегацію під час Першого Віденського арбітражу. Звісно, його роль у політичних подіях того часу не могли забути у 1939-му під час вибору кандидатів на звання почесних громадян.    

Бейла Імреді (ліворуч) та Калман Каньо  

Барон Жиґмонд Перені був тридцять п’ятимпочесним громадянином міста. На час проголошення, восени 1939 року, він був уже регентським комісаром краю, тож це рішення, вочевидь, було також суто політичним. 

Останнім зі списку проголошених восени 1939 року почесних громадян Унґвара, тридцять шостим, був багаторічний державний секретар Угорщини ТіборПотокі (dr. Pataky Tibor). Як ви вже зрозуміли, він теж відіграв не останню роль в організаціїВіденського арбітражу, був одним із перших можновладців, котрі відвідали вже угорський Унґвар. Сталося це ще у грудні 1938 року, після цього політик час від часу відвідував і інші населені пункти краю.  

Наступного, тридцять сьомого почесного громадянина міста обрали 30 вересня 1943 року. Тоді на засіданні міської ради розглядали 116 питань, одним із яких було вшанування одного з найвідоміших живих на той час угорських письменників Ференца Герцеґа (Herczeg Ferenc) знагоди його 80-ліття. За це рішення рада проголосувала одноголосно, вирішено було також чимшвидше виготовити грамоту і відправити її з делегацією до Будапешта. Очолив делегацію священник і викладач гімназії Міклош Онтол. 

Власне, письменник, який після Другої світової війни зазнав утисків і більше ніде не друкувався, став останнім почесним громадянином нашого міста дорадянських часів. Після цього традиція надовго зникла і відновилася лише 20 листопада 1998 року, коли міською радою Ужгорода було прийняте рішення затвердити положення «Про Почесного громадянина міста Ужгорода». Першим у роки незалежної України почесним громадянином міста став у 1999 році Василь Решетар. З того часу це звання присвоїли вже рівно 90 особам. 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

 

24 вересня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів