Втрачений Ужгород: історія художниці Ірми Сайдлер (ФОТО)

Втрачений Ужгород: історія художниці Ірми Сайдлер (ФОТО)
Ця історія бере початок в австро-угорському Унґварі середини ХІХ століття. Тоді в місті проживала заможна єврейська родина Поллачек (Pollacsek), в якої було багато відомих нащадків – науковців, політиків, художників. Ми розкажемо коротко про кількох із них, але найбільшу увагу звернемо на молоду художницю Ірму Сайдлер, історія кохання котрої у 1911 році не сходила зі шпальт угорських газет.

 

Проте, по порядку. Унґварська родина Поллачеків була доволі великою. У середині ХІХ століття Адольф Поллачек та його дружина Жофія (у дівоцтві – Шлезінгер) виховували п’ятьох дітей, кожен з яких заклав окрему гілку своїх родин. Найвідоміша з них походила від сина Мігая. Той був інженером на залізниці, одружився на Цецілії Вол – доньці відомого вільнюського рабина Алекса Вола (упорядника першої збірки молитов російською мовою). Це подружжя у своєму будапештському помешканні на вулиці Ондрашші, 2  створило літературний салон, де завжди бувало багато молодих письменників, поетів і філософів. Вони називали господарку дому «мамою Цеціл», бо вона стала для обдарованої молоді великою підтримкою. У 1904 році Мігай та Цецилія Поллачек мадяризували своє прізвище, ставши родиною Полані. Один із синів цього подружжя, Мігай Полані був лікарем, а пізніше почав викладати фізико-хімічні науки в університеті Манчестера, куди переїхав з родиною. А от його син Янош Полані (більш відомий як John Charles Polanyi) ступив ще далі – у 1986 році став лауреатом Нобелівської премії в галузі хімії.

А тепер давайте знову повернемося у ХІХ століття до Адольфа та Жофії Поллачек. Крім інженера Мігая, вони мали ще доньку Вілму, котра у дорослому віці стала дружиною Ліпота Сайдлера. Цей пан не був місцевим жителем, він народився в Сілезії, молодим юнаком приїхав до Відня, де працював у кредитній установі. Звідти у 1881 році приїхав до маленького Унґвара, очевидно, отримавши запрошення взяти на себе управління млином (підприємством, яке колись працювало на Малому Ужі, використовуючи силу води для виготовлення борошна). Мабуть, приїхавши сюди, він і познайомився з Вілмою Поллачек, одружився з нею і осів у місті, яке стало для нього домівкою. Родина Поллачек до роботи млина теж мала стосунок – принаймні такий висновок можна зробити з того, що у реєстрі угорських промисловців за 1892 рік власниками унґварського млина значилися Жофія Поллачек (тобто мати Вілми) і її зять Ліпот Сайдлер.

У 1898 році Жофія Поллачек померла і після цього Ліпот Сайдлер був уже лише орендарем млина і директором цього підприємства. Людиною він був заможною – станом на 1899 рік займав 13-те місце серед найбільших платників податків комітату Унґ. З дружиною Вілмою виховував шістьох дітей: Адольфа, Матильду, Емму, Ірму, Пала та Ерно. Найстарший Адольф помер у 1902 році в Будапешті. У короткому некролозі, опублікованому в місцевій газеті «Ung», було  сказано, що молодий інженер помер після тривалої хвороби, але в іншому джерелі є інформація про те, що Адольф був психічнохворим і покінчив життя самогубством, вистрибнувши з вікна лікарні, в якій його утримували. В подальшому ще двоє дітей Сайдлерів пішли з життя з власної волі: Еммі отруїлася, а Ірма стрибнула з мосту в Дунай. У Ерно життя було також трагічним: у роки Першої світової війни він потрапив у полон, у Росії захопився ідеями комунізму, активно підтримував Бейлу Куна, а коли ідея Угорської Радянської республіки провалилася, втік до СРСР, де був у 1938 (за іншими даними, у 1940-му) заарештований і розстріляний. Усі ці неприємності в житті дітей сталися вже після смерті їхнього батька Ліпота в 1905 році. Ліпота Сайдлера поховали в Унґварі, після чого його дружина Вілма з дітьми назавжди покинули місто, переселившись до Будапешта.

На час смерті свого батька наймолодша донька Сайдлерів Ірма вже була професійною художницею. Вона навчалася у Віденській школі прикладного мистецтва, що для того часу було для жінки досить сміливим вчинком. Навчання продовжила у Будапешті, Мюнхені та Флоренції. У 1902 році Ірма переїхала до Нодьбані (румунського міста Бая-Маре), де навчалася у вільній школі. Там її учителем був Карой Рейті – її майбутній чоловік.

Ірма Сайдлер

У 1910 році унґварська газета «Ung» згадувала про успіхи уродженки міста Ірми Сайдлер, мовляв, наша молода художниця представила свої роботи на другій будапештській виставці в «Будинку художників». Полотна Ірми дуже схвально сприйняла мистецька спільнота, а будапештські газети відзначили їхню особливу ніжність. А вже у травні наступного, 1911-го, 28-річна Ірма покінчила життя самогубством, стрибнувши у води Дунаю з мосту Морґіт. Що ж стало причиною такого вчинку талановитої і дуже перспективної художниці? Про це гадали і пліткували усі угорські газети, причому не лише того року, а ще й у 1970-х, коли ця історія випливла на сторінки преси знову.

На початку ХХ століття, у 1907 році, Ірма Сайдлер познайомилася з трохи молодшим від себе студентом-юристом та літератором-початківцем Дьордем Лукачем (Löwinger György, Lukács György). Між ними виникли почуття, які ніколи не переростали у щось більше за листування. Лукач обожнював Ірму здалеку, але на відносини ніяк не зважувався. Коли ж він на деякий час поїхав з Угорщини, в Ірми почався роман із другом Дьордя, Бейлою Болажем. Із цим молодим чоловіком в Ірми також не склалося, тож незабаром вона вийшла заміж за свого вчителя, вже доволі відомого на той час художника Кароя Рейті. Пліткували, що зробила вона це з помсти колишньому коханому і що саме нещасливе кохання було причиною самогубства. Але одні джерела стверджували, що цим коханням був Дьордь Лукач, а інші – що Бейла Болаж.

Дьордь Лукач (ліворуч) та Бейла Болаж

Тодішні газети описували це так. Опівночі на будапештському мості Морґіт з’явилася дуже елегантно вбрана жінка. Вона зупинилася на середині мосту, зняла з себе пальто, поклала парасольку та сумочку, після чого кинулася у воду. Це побачили мостовий сторож і митник, на їхні крики на середину Дунаю одразу ж виплив рятувальний човен, однак жінки рятувальники не знайшли. Аби ідентифікувати особу самогубці, на мості відкрили її сумочку, в якій знайшли план якогось будинку з адресою Városligetifasor, 20, поштову накладну на ім’я Еммі Ледерер (сестри Ірми), візитну картку з іменем Бейли Болажа і лист, у якому хтось просив Ірму не приходити після обіду, а прийти у суботу між шостою і сьомою.

Поліція почала розслідування і виявила, що самогубцею була Ірма Сайдлер – дружина художника Кароя Рейті. За два тижні до цього випадку Карой залишив свою дружину в Будапешті, а сам поїхав до Нодьбані (Бая-Маре), аби попрацювати над картиною. Ірма проживала сама у квартирі подружжя на Oszlop-utca, 27, часто відвідувала друзів, бралася за дрібні замовлення. Того дня Ірма пішла з дому вранці, пообідала у свого дядька Кароя Поллачека, звідти подалася до подруги, з якої якраз малювала портрет. О пів на восьму Ірма з’явилася на концерті в Національному салоні, мала хороший настрій, спілкувалася з друзями (серед них був і Бейла Болаж), слухала музику. Після концерту вона відмовилася йти з компанією на вечерю і попросила Бейлу Болажа провести її додому. Близько півночі Болаж повернувся до компанії, сказавши, що провів Ірму.

Тоді газети припускали, що Ірма скоїла самогубство у нервовому пориві, оскільки в членів її родини були проблеми з психікою, до того ж сама Ірма кілька років тому провела певний час у санаторії, аби зміцнити нерви. Дядько Ірми, адвокат Карой Поллачек, розповів столичній газеті «Est», що Ірма була жінкою незалежною і сильною, тож якби мала проблеми з чоловіком, негайно би з ним розлучилася. «Ірма була у нас у свій останній день, вона перебувала в чудовому настрої, потім увечері пішла на концерт. Двоє давніх друзів супроводжували її додому, але вона перед мостом попросила їх повертатися і сама сіла до трамваю. Посеред мосту Морґіт жінка зійшла і скоїла страшний вчинок, очевидно, у миттєвому нервовому пориві. Останнім часом вона була дуже нервовою, деякий час навіть провела у швейцарському санаторії. Ми всі вражені цією подією, але найбільшим ударом це стало для її чоловіка», – розповідав дядько Ірми.

Тіло художниці знайшли через кілька днів за багато кілометрів від Будапешта – у воді на кордоні невеличкого містечка Дуноодонь. За одними даними, родичі одразу поїхали до містечка, але тіла Ірми не побачили, бо місцева влада його вже поховала. Впізнали вони Ірму, мовляв, лише за одягом, який їм показали. За другою версією (яка здається нам більш правдоподібною), тіло Ірми перевезли до Будапешта, де молоду художницю провели в останню путь велелюдною церемонією.

«Голова учениці» – малюнок Ірми Сайдлер (часопис «Magyar Géniusz», 1900)

Чому ж ця історія знову з’явилася у пресі у 1970-х? Річ у тім, що за той час, який минув зі смерті Ірми Сайдлер, її платонічне кохання Дьордь Лукач став всесвітньовідомим філософом і теоретиком марксизму. Дослідники почали вивчати його біографію і виявили, що він присвятив одну зі своїх перших знакових робіт Ірмі Сайдлер. Нібито Лукач почувався винним у смерті Ірми, був вражений таким її вчинком, навіть переосмислив своє життя. Нам вдалося знайти лише одне інтерв’ю філософа, в якому він згадував Ірму, сказавши, що не назвав би це почуття коханням, але також зізнався, що вона мала величезний вплив на його життя у 1907-1911 роках.

Бейла Болаж, котрий був, певно, останнім, хто бачив Ірму Сайдлер живою, в подальшому став відомими поетом, кіносценаристом. Він помер у 1949 році, за життя встиг одружитися вдвічі. А законний чоловік Ірми Карой Рейті так і не встиг на повну розвити свій талант. Він пройшов найзапекліші бої Першої світової війни, був у полоні. А коли повернувся додому, одружився і знову почав малювати, його розбив параліч. Художник помер 37-річним від пухлини мозку.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

04 жовтня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів