Втрачений Ужгород: як у місті зберігалася карта скарбів
У 1920-х роках жив на вулиці Духновича (вона так називалася і в ті роки) політик і власник друкарні Дюло Фьолдеші. Був він людиною заможною і впливовою, цілком заслуживши на окрему розповідь в рамках проєкту «Втрачений Ужгород». Колись ми до історії його життя точно повернемося, назбиравши трохи більше відомостей або знайшовши його нащадків (Дюлу Фьолдеші заарештували після Другої світової війни, він помер у 1947 році у Самборі за нез’ясованих обставин, а його родина зникла з Ужгорода). Наша ж нинішня історія торкається особи політика лише побіжно.
У Дюли Фьолдеші була донька Морґіт, котра народилася у Дравцях у 1903 році. Вона проживала з батьками, братами і сестрами в родинному будинку на вулиці Духновича, ходила тут до школи, а у 1924 році місцеві газети написали про її заручини з аптекарем Іштваном Шереґі з Шошвара (нині це словацьке місто Šaštín-Strá?e). Як познайомилася ця пара, невідомо, адже Іштван народився і проживав до дорослого віку у США. Побралися вони у 1925-му, після чого ненадовго вирішили залишитися в Ужгороді. Саме в цей період, у 1927 році, ім’я чоловіка Морґіт Фьолдеші з’явилося чи не у кожній газеті Угорщини та Словаччини.
Будинок Дюли Фьолдеші (вул. Духновича, 7)
На той час молодий «американець» Іштван Шереґі (Sereghy István) був власником будапештської аптеки і парфумерного магазину на Nagymez?-utca 20, в VI районі міста. У 1927-му він звернувся до магістрату міста Кежмарок з проханням дозволити йому провести археологічні розкопки на території тамтешнього замку, який був родовим маєтком чотирьох поколінь шляхетної угорської династії Текелі (Thököly). Для нашого краю найвідомішим з усіх членів родини Текелі є останній представник її чоловічої лінії Імре Текелі – ватажок куруців, котрий одружився у Мукачівському замку з його власницею і оборонницею Ілоною Зріні. Нині в Мукачеві щороку проводять реконструкцію цього весілля, пов’язаний з історією стосунків цієї пари і замок Сент-Міклош у Чинадієві, а Ужгородський замок був у ті часи одним із форпостів куруців.
Теоретично будь-який із цих закарпатських замків міг бути місцем сховку скарбів Текелі, та за легендою ватажок повстанців, котрий був дуже багатою людиною, відступаючи, сховав золото, срібло та гроші саме у своєму родинному замку в Кежмарку. Люди шукали цей скарб відтоді, як Імре Текелі помер у вигнанні в Туреччині, не залишивши нащадка за чоловічою лінією (у ватажка куруців була єдина донька Жужанна). Але незліченні багатства Текелі безслідно зникли.
Тож уявіть, якою несподіванкою для магістрату міста Кежмарок у 1927 році став лист від нікому не відомого Іштвана Шереґі, у якому йшлося про те, що Шереґі володіє картою, за якою може знайти скарб Текелі. Чоловік просив дозволу розпочати розкопки на території замку, натомість пообіцяв містові віддати третину знайденого.
Керівництво міста, хоч і поставилося до такої пропозиції скептично, розглянуло пропозицію. Поки там міркували над умовами фінансування робіт і розподілу знайденого, раптом знайшлися і невідомі нащадки Текелі, котрі заявили, що в разі знахідки скарбів і собі претендують на певну їх частину. Кежмарок і до того вже зіштовхувався з людьми, котрі заявляли про себе, як про нащадків родини Текелі. У 1927 році один із них – Thekely Francisek – приїхав до Кежмарка з Польщі з проханням підтвердити його належність до дворянського роду Текелі, оскільки збирається переїхати до США, а там, мовляв, його ім’я важитиме більше, якщо до нього додати титул графа (цей титул отримав батько Імре Текелі – Іштван (ІІ) Текелі від своєї дружини). Тоді польський нащадок Текелі від магістрату міста Кежмарок бажаного не добився, та коли почув про скарб, вирішив знову заявити про свою належність до знаного роду. Керівники міста звернулися до генеалогів, але вони не знайшли в історичних джерелах відомостей про польську гілку родини Текелі. Тож польський нащадок роду і тут був відправлений ні з чим.
У лютому 1928 року журналісти розшукали Іштвана Шереґі в Ужгороді, де він на той час проживав. У статті його описали, як симпатичного молодого чоловіка, котрий не справляв враження пройдисвіта, а з усією серйозністю говорив про можливість знайти скарб Текелі. Він розповів, що має намір розпочати розкопки вже навесні 1928 року, хоча й зізнався, що поки вони з місцевою владою Кежмарка не можуть дійти згоди щодо розподілу знайдених скарбів, оскільки місто хоче, аби всі предмети, які становлять історичну цінність, були залишені місцевому музею.
Замок Текелі у Кежмарку
Під час цього інтерв’ю в Ужгороді журналісти, звісно, цікавилися і тим, як у власності Іштвана Шереґі опинилася карта скарбів. Молодий підприємець на це питання відповів дуже не конкретно, мовляв, це – дуже довга історія, яка почалася ще у Першу світову війну. Не показав Шереґі і самої карти, лише сказав, що скарби знаходяться в підземному тунелі, що з’єднував старий замок із палацом Текелі, в якому тоді діяла лікарня. Знайти їх, казав Шереґі, має бути не дуже важко. Треба лише виявити тунель, а в позначеному місці розкопати кладку, що веде у бічний підземний хід – саме там і заховані скарби Текелі.
Після цього Іштван Шереґі інтерв’ю не давав і, як писали газети, відійшов у тінь, передавши всі справи своєму адвокатові і віддавшись сімейним справам (в Ужгороді у нього та Морґіт Фьолдеші якраз народилася донечка). Між тим керівництво Кежмарка все тягнуло з дозволами, все намагалося поділити шкуру невбитого ведмедя. Врешті Іштвана Шереґі попросили заплатити наперед 15 тисяч чеських крон за ті збитки, які матиме місто, якщо він таки не знайде скарбів. Ці та інші безкінечні вимоги призвели до того, що Іштван Шереґі відмовився від своїх планів і невдовзі разом із сім’єю поїхав з Ужгорода.
Сліди цієї сім’ї далі ведуть до США, саме у тамтешній пресі згадується Іштван Шереґі ще у 1950-60-х. Нащадків його нам знайти не вдалося, а шкода, бо ж так цікаво, чи зберігають ще вони стару карту скарбів? Якщо ні, то якою була її доля? А якщо так, то чи збираються колись, у майбутньому, зробити ще одну спробу домовитися з Кежмарком про пошук загублених статків Імре Текелі? Бо зі сайту Кежмарського замку-музею знаємо, що з 1928 року ніхто більше не проводив ніяких досліджень тунелів, не намагався знайти легендарний скарб. Тож, може, він і досі там?
Кежмарський замок, сучасний вигляд
Щодо зв’язку нашого міста з цією таємничою історією, то було б цікаво дізнатися, де саме зберігали тут карту. Хтозна, можливо, Іштван Шереґі не забрав її з собою до США, а довірив відомому тестю зберігати її в нашому місті. І, може, вона досі десь тут і є: в музеї, в колекціонерів, у таємному сховку будинку на Духновича,7 – лише ніхто не знає, що це саме вона – карта скарбів Текелі? Як бачите, у нашої історії є ще дуже багато таємниць.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
-->
До теми
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- Закарпатський нацгвардієць - про оборону Харкова у перші дні війни, бої з вагнерівцями під Бахмутом і знешкодження російських диверсантів
До цієї новини немає коментарів