Олександр Шандор – закарпатський митець, за якого говорять його картини. ІНТЕРВ’Ю

• Сьогодні ви – відомий закарпатський художник. Пам`ятаєте перші кроки у творчості?
• Любов до мистецтва у мене ще з дитинства. Ще в садочку я дуже багато малював, було таке натхнення до цієї справи. Я був дуже зацікавлений у живописі. Здебільшого зображав те, що найчастіше бачив, особливо дорогою в дитсадок – природу, хати, тополі, парк.
• Де навчалися живопису?
• Ще до навчання в коледжі я відвідував у Хусті приватні уроки в майстерні учителя Ласло Гайду. Потім вступив до Ужгородського коледжу культури і мистецтв, але не закінчив навчання в ньому. Пішов у армію, змінилися погляди на життя, але любов до живопису залишалася. Іноді думаю, якби довчився, можливо, не працював би в мистецькій сфері зараз. Багато одногрупників займаються бізнесом, ковальською справою… Тому не знаю, як могло би скластися моє життя.

“Тихий берег”

• Із якими техніками працюєте?
• Пробував себе і в акварелі, маслі, пастелі, більше розвивав графічний напрям. Нещодавно спробував акрил, але не дуже мені «заходить». Найбільше мені подобається працювати з маслом.
• Олександре, що найчастіше зображаєте на полотнах?
• Найчастіше – Карпати. Є і портрети, але не вважаю їх досконалими, тож нікому не показую. До речі, нещодавно приїхав із пленера, привіз 20 етюдів, які треба допрацювати. Є і вдома незавершені поки картини, над якими довго працюю: переробляю, щось змінюю.

“Свіжий ранок”

• Які художники вас надихають?
•  Якщо говорити про закарпатських – Глюк, Кашай. Думаю, вони дуже правильні художники. По композиції, колористиці, ретроспективі.

• Митець повинен усе життя вдосконалюватися. Як працюєте над собою?
• Міняється життя, і вплив на мистецтво також. Роботи художника залежать від настрою. Яка ситуація вдома, особисті переживання – усе це виливається на холст через настрій художника. Якщо говорити про професійне вдосконалення, то від 2007 року не пропустив жоден хустський пленер. Приїжджають художники з інших областей, це все – різні школи живопису. Бачиш їхні техніки, до чого потрібно прагнути. Це шліфує митця.

“На лимані Білгород-Дністровського”

• Як оцінюєте сучасну закарпатську школу живопису?
• На жаль, її немає. Усі перейшли на сучасне мистецтво. Є одиниці, справді представники закарпатської школи живопису, але вже не те, що було раніше. Всі пішли в інший напрямок, більш сучасний, в ногу з часом…
• Як гадаєте, чим особливі ваші картини?
• Мабуть, колористикою. Так кажуть люди і я так думаю. Я вдома роблю заготовки, замішую різні кольори, готую їх у тюбики і потім використовую. Я вже розповідав, що не довчився, не знаю добре теорію, але мої роботи кажуть за мене. Вони світлі.

“Обіднє тепло”

• Мабуть, вибір яскравої насиченої кольорової гами свідчить про ваше добре серце?
• Думаю, можна так сказати. Я насправді дуже добра людина. Починаю працювати над картиною, даю природі більшу кольорову гаму, і вже від того створюю казку на полотні. Усе практика.
  – Олександре, звідки черпаєте натхнення?
• Знаєте, десь у глибині душі виникає відчуття, що хочу побути наодинці. Тоді йду на Тису , я дуже її люблю. І потім, як моторчик, починаю працювати. Жінка каже деколи, щоб трохи заспокоївся  . А буває місяць-два «перекуру». Тоді натягую полотна, працюю над заготовками, грунтую.

Розмовляла Оля Богославська, kiszo.ua