Працю всього життя за прилавком «Кобзаря» представив краєзнавець Людвіг Філіп

Людвіг Іванович почав збирати матеріали для книги ще в кінці 60-х років: «Коли я прийшов працювати в Закарпатський обласний краєзнавчий музей і побачив тамтешню бібліотеку, архів документів, фотографій, то зрозумів, що маю доступ до скарбів, які не можна лишити припадати пилом. Крім того, мав зв’язки і в середовищі істориків, був знайомий з відомим краєзнавцем Петром Совою, тож вирішив писати власну книгу. Подумав тоді: «Ти, неборе, або лишиш слід своєю діяльністю, або послід». Що вийшло – вирішить читач».

Автор розповідає, що під час роботи над книгою опрацював сотні матеріалів, читав статті, книги про історію Ужгорода, особливо виокремлює серед них «Прошлое Ужгорода» 1937 р. авторства П. Сови, яку взяв за основу. Зазначає, що у своїй розвідці подає й матеріали, які ще ніколи не публікувалися, тож читачам має бути цікаво.

Презентоване видання складається з 5 розділів: історія Ужгорода від найдавніших часів, у складі різних держав; культові споруди міста; навчально-виховні заклади; персоналії; історія приміських сіл Ужгорода.

Краєзнавець каже: «Пишучи книгу, яка стала роботою всього мого життя, я старався бути об’єктивним в історії. Не треба нічого вигадувати. Історія насправді не має білих або чорних плям, є просто факти і документи, на які треба спиратися. Можливо, комусь не сподобається моя робота, проте вважаю її чесною і дискутуватиму лише з тими, хто справді знає історію Закарпаття».

На Ужгород сучасний Людвіг Іванович дивиться з оптимізмом і надією. «У 90-х почався період, як я називаю, клептоманії: розкрадали все і всюди, будували лиш те, що вигідно – магазини, аптеки… Нині потроху вже бачу позитивні зміни. Насамперед у свідомості. Вірю: люди зрозуміють, що треба не лише ламати, а й творити, аби щось лишити по собі, для майбутнього. Дуже сподіваюся, що в Ужгороді буде приведений в порядок історичний центр. Ми повинні зберігати наші пам’ятки, бо вони, підкреслюю як історик, загальноєвропейського значення, адже закарпатці завжди були, є і будуть у Європі».

А ще пан Філіп дуже хотів би, щоб у закарпатських школах, вищих навчальних закладах окремою дисципліною викладали історію нашого краю. Вважає неправильним, що місцеві не знають власної історії, людей, які її творили. «Без знання історії, – хто ми такі, до кого належимо, – у нас не буде майбутнього. Тому треба вчитися».

Нині краєзнавець у співавторстві з Борисом Жулканичем працює над наступною книгою – історичною розвідкою «Ужгородський некрополь Кальварія».

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу