Закарпатський різдвяний хліб крайчун: символ достатку, врожаю та здоров’я

Навесні “Про Захід” випік для читачів власну закарпатську паску, у новому році ми вирішили від такої традиції не відходити і напередодні свят підготували і перевірили для вас рецепт традиційного закарпатського хліба, який господині готували на Святвечір. Крайчун, керечун, карачун, ба навіть корочонь – назва, як і саме приготування різниться у районах, але зміст страви усюди однаковий – це має бути пишний домашній хліб, який стане символом достатку у році, що прийшов.

Особливість хліба – він має бути пісним, і з “пупком” – заглибленням по центру. У різних регіонах його наповнюють хто медом, хто зерном з останнього врожаю, хто колосками пшениці, а під нього кладуть гроші. Крайчун, як правило, не оздоблюють, але тут усе залежить від побажань господині, тому ми зробили його з традиційним плетінням. До слова, багато господинь місять більше тіста, аби залишилося і на бобальки – відомі кульки з тіста, які на святковий стіл ставлять запареними, облитими медом і посипані горіхами й маком.

У соціальних мережах тема випікання крайчуна викликала чимало обговорень, і ми чітко усвідомлюємо, що наш рецепт – не може претендувати на звання єдиного правильного і автентичного, але він дуже близький до оригіналу. Вибір наш зупинився на варіанті з медом. Як підтвердив нам  директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту Василь Коцан, хліб з медом найчастіше готують у Перечинському, Великоберезнянському, Воловецькому районах. На Воловеччині, зокрема, популярна традиції малювати медом з різдвяного хліба хрестики на чолі у діток, аби ті протягом року не хворіли.

У моїй родині мед до столу подають на тарілці разом із зубчиками часнику. Перед початком вечері кожен бере зубчик, вмочує його в мед і перед тим як з’їсти, приказує: “Аби я був здоровий, як часник, а солодкий, як мед”. Традиції кожної родини відрізняються, наше завдання – їх зберегти і передати далі.

Для нашого крайчуна ми взяли 600 грамів борошна, 25 грамів дріжджів, 50 мл олії, трохи солі, столову ложку цукру, склянку теплої води. Тісто має бути пісним, тому ні яєць, ні молочних продуктів не використовують.

Спочатку ми взялися за приготування опари. Для цього дріжджі покришили, змішали з цукром, двома ложками борошна і залили теплою водою. За 20 хв у теплому місці наша опара підійнялася, а це значить – можна місити тісто.

Фото 2

У просіяне борошно ми додали сіль, олію, опару, і при замісі трохи теплої води. Води треба додавати стільки, аби вдалося замісити тісто, вливаючи її поступово. У нас було витрачено близько 250 мл загалом.

Замішене тісто ставимо у тепле місце на дві години, збільшитися воно має мінімум у два рази. Як тільки підніметься перший раз – проткніть його лопаткою, аби вийшло повітря.

За дві години тісто готове до використання. Ще раз вимісіть його на дошці. На дотик воно має бути еластичне та ніжне. Майте на увазі, що в духовці воно підійметься у два рази, тому в округлу форму кладіть його не вище, ніж до середини бортика. Ми наш крайчун вирішили прикрасити косичкою.

Про “пупок”. Традиційно його роблять за допомогою металевого “погарчика”, у нашому варіанті ми зробили його з фольги, яку для ваги наповнили сіллю. Намагалися зробити форму скляночки, у яку будемо наливати мед.

Перед тим, як поставити крайчун до розігрітої духовки, ми змастили його олією і потримали 30 хвилин у теплому місці, аби він підріс. Далі випікали 40 хвилин у духовці при температурі 200 градусів, але тут усе залежить від особливостей побутової техніки.

Із тіста, що залишилося, ми вирішили зробити заготовки на бобальки і тут знову опинилися на роздоріжжі. В одних районах для приготування бобальок використовують кульки з тіста, в інших роблять палички. Одні палички ріжуть на шматочки до того, як ставити випікати, інші – як витягнуть з духовки. Як бачите, техніка приготування різниться, але ми вирішили вгодити усім, і ось що у нас вийшло.

Випікати бобальки слід 10-15 хвилин, залежно від розміру. Зберігати можна кілька днів, а запарювати – безпосередньо перед подачею на стіл.

Ну от такий красень крайчун у нас вийшов, у його центр ми поставили скляночку з медом.

Як бачите, все дійсно просто. Головне – готувати його з чистими думками і надіями на добре. До слова, він у нас добряче підріс, а це віщує хорошу вдачу у цьому році для нашої країни. Ну і наші бобальки теж не можуть не радувати.

“Про Захід” бажає своїм читачам та всім українцям гарних свят, щастя, миру, перемоги та добробуту!

Вікторія Жуйко, “Про Захiд”

  Надіслати другу