"Закарпатський квест": як дві переселенки створили настільну мандрівку краєм

«Коли з’явився наш молодіжний простір, з’явилася можливість щось створити. І з’явилася людина, яка захоплюється Закарпаттям так само, як і я», – каже Тетяна. Переїхавши до Мукачева, вона була вражена тим, як тепло її прийняли. Зацікавлення історією, легендами й культурою краю переросло у бажання систематизувати знання у форматі гри. Олеся, яка завжди цікавилася закарпатським діалектом і місцевими особливостями, одразу підтримала ідею.
«Я більш творча, Олеся – більш технічна. Ми чудово доповнили одна одну», – каже Тетяна, яка була у Покровську журналісткою. Олеся працювала інженером Запорізької АЕС. Дівчата, рятуючись від війни, різними шляхами потрапили на Закарпаття, тут і зустрілися.
"Закарпаття завжди було для мене цікавим через свій унікальний діалект і назви місцевих речей, які відрізнялися від того, що я знала на півдні України, де тоді переважала російська мова. Коли ми приїжджали сюди відпочивати, я збирала цікаві фрази та робила власні розшифровки, щоб зрозуміти їхнє значення", – доповнює колегу Олеся. – Коли ми познайомилися з Тетяною і вона розповіла про свою ідею, я відразу зрозуміла: це саме те, що мені завжди було цікаво, можливість розповісти іншим, чим особливе і цікаве Закарпаття".
Так з’явилася настільна гра про Закарпаття – не просто розважальна, а пізнавальна. Її мета – не виграти, а дізнатися більше. Грати можна наодинці або командами. Особливість у живому спілкуванні: авторки принципово не розглядають цифровий формат, адже головне –це комунікація та обговорення.
Гра починається зі складання пазла – мапи Закарпатської області з позначеними визначними місцями. Ігрове поле намалювала вручну 15-річна мукачівка за ескізами Тетяни. Усі елементи виготовлені з дерева, оброблені лляною олією, фішки пофарбовані вручну, а картки мають оксамитову текстуру. Над матеріалами, дизайном і навіть технологією обробки фанери працювали самі.
«Ми не знали, що станемо і художниками, і столярами», – жартують авторки. Виробництво відбувається у просторі Ko_laba з використанням лазерного різака: коробки, монети, гравіювання.
Найбільше часу, за словами Тетяни, пішло на підготовку запитань. Авторки працювали з книгами, краєзнавцями, матеріалами бібліотеки. Особливо складною виявилася категорія легенд, адже про одне місце існує кілька версій. Обирали найпопулярніші й найцікавіші. «Ми багато спілкувалися, слухали багато цікавих історій, які вже потім вже більш глибоко досліджували», – каже Тетяна.
До створення долучалися й закарпатські підлітки, вони допомагали з прототипом та ділилися місцевими історіями. Гру вже тестували з мукачівськими пластунами та ветеранами – і щоразу вона викликала жваві дискусії та щире захоплення.
«Іноді навіть місцеві дивуються: невже в нас таке є?» – каже Тетяна. – Ми намагалися підібрати матеріал так, щоб у грі було щось із кожного великого населеного пункту: Берегова, Виноградова, Мукачева та Ужгорода. Ми хотіли передати все, що запало нам у серце. Окремо варто згадати Колочаву, багато людей просили додати її до гри. У картках про Колочаву вже є декілька записів".
Перший варіант гри створили влітку минулого року, а після презентації на молодіжному форумі в Києві проєкт почали серйозно доопрацьовувати. Від вересня тривала масштабна переробка: змінили картки, коробки, допрацювали мапу.
Наразі гра виготовляється під замовлення. Авторки проходять процедуру патентування та оформлення документів. Поки що їхня мета – не продаж, а презентації та волонтерські зустрічі. Вони хочуть, щоб гру можна було знайти в готелях та туристичних комплексах, аби гості краю могли пізнавати Закарпаття під час відпочинку.
У планах розширення: додавання QR-кодів із фото локацій, нові картки, нові регіони. Донеччина, Запоріжжя, Крим – авторки мріють створити серію ігор про всі області України.
«Це зроблено зі щирістю й вдячністю краю, який нас прийняв», – наголошують вони. І додають: розповідати про Закарпаття можна безкінечно. І ця гра – лише початок великої мандрівки.
До теми
- У 86 і 87 – заради безпеки: подружжя з Донеччини оформило на Закарпатті свої перші закордонні паспорти
- "Якщо не допомагати, війна не закінчиться скоро": як у Мукачеві колишній військовий Артем Орел ремонтує машини для ЗСУ
- Офіцери 128-ї бригади відвідали побратимів, які повернулися з полону
- Історія одного пам’ятника: Йосип Бокшай і Адальберт Ерделі
- У християн західного обряду сьогодні – Вербна неділя: історія та традиція свята
- Перезавантаження під сонцем Валенсії: як родини закарпатських військових відпочили в Іспанії
- Захищав Україну на Сумському, Харківському та Запорізькому напрямках: історія нацгвардійця Владислава Бурханова
- Закарпатська обласна станція переливання крові повідомляє про ГОСТРУ потребу в донорах крові усіх груп
- «Дядя Вася»: спокій та позитив серед війни. Історія бійця 128-ї бригади
- Від сімейного лікаря до стента: на Закарпатті презентували алгоритм, що рятує життя
- Ужгород наприкінці ХІХ століття: в мережі показали унікальні фото
- Туберкульоз без паузи: чому медики готуються до спалаху
- Середньовічна крамниця-кав’ярня «Zelo»: кава на травах і пряне молоко в серці Ужгорода
- Психологічні наслідки війни: в Ужгороді обговорили масштаби проблеми
- Відновлення внутрішнього балансу через глинотерапію: поліцейські Закарпаття провели сеанс реабілітації для ветеранів
- Історія одного пам’ятника: Олександр Духнович
- Чому не обов’язково їсти суп і як це впливає на організм — пояснює лікар Михайло Гаврилець
- Від стародруків до імператорських указів: раритети із фондів обласного краєзнавчого музею
- Як політолог з Ужгорода став командиром екіпажу БпЛА на передовій
- «Наше завдання — стримувати ворога»: як на фронті тримають оборону поліцейські-мінометники із Закарпаття

До цієї новини немає коментарів