«Кіно над Ужем»: в Ужгороді влаштовують кінопокази просто неба

Перший кінопоказ відбувся 25 березня на початку набережної Незалежності, біля входу до Лінгвістичної гімназії. Керівництво навчального закладу разом із міським управлінням освіти підтримало ідею кінозалу просто неба, надало лавиці для того, аби перехожі могли присісти й переглянути фільм. Підтримав дозволом ідею і обласний департамент культури, національностей та релігій, місцевий підприємець Мирослав надав у користування величезний екран, Ротарі-клуб запропонував допомогу у транспортуванні та поточних витратах, а найбільші українські компанії кіно і теле-продакшна «FILM.UA Group» та «INSIGHTMEDIA Group» дозволили безкоштовно показати свої фільми.
Представник ГО «Закарпатська фільмкомісія», ужгородець В’ячеслав Єгоров розповів «Про Заходу», що люди кіномистецтва нині перебувають у непростому становищі, вони не знають, як їм бути корисними для суспільства. «Ми вирішили бути корисними громаді у такий спосіб, – пояснює В’ячеслав. – Подумали, що можемо проводити своєрідні сеанси арт-терапії у вигляді кінопоказів в одному з найкрасивіших куточків Ужгорода – просто на Липовій алеї. Ми ж бачимо, як багато нині в Ужгород приїхало вимушених переселенців. Усі вони перебувають у важкому емоційному стані, багато чого переосмислюють. Нам хочеться, аби вони, прогулюючись набережною Незалежності, могли відірватися від своїх важких думок, подивитися кіно, яке вони, можливо, раніше не бачили і не дуже ним цікавилися. Наша принципова позиція – показувати виключно український продукт, фільми і мультфільми, виготовлені в Україні, з українською мовою і українською ідеєю».
Першим фільмом, показаним на набережній 25 березня, була «Толока» –нашуміла екранізація Шевченкової балади «У тієї Катерини хата на помості…» режисера Михайла Іллєнка. Незважаючи на відсутність анонсу і реклами, на доволі прохолодну погоду, кінопоказ від відкритим небом зібрав чимало спонтанних глядачів різного віку. Одні зупинялися на кілька хвилин і йшли далі, інші – залишалися до фінальних титрів. Захід, що задумувався як арт-терапія для вимушених переселенців, став терапією і для місцевих мешканців. Власне, це теж було частиною задуму – об’єднати усіх в одну громаду, познайомити, можливо, подружити.
Того дня організаторів попросили приділити один вечір малечі, показати їм якийсь гарний український мультик. Тому наступний вечір на Липовій алеї був присвячений дітям, яким показали анімаційний фільм «Микита Кожум’яка». Діти, котрі прогулювалися з батьками на набережній, з першого погляду на екран поринали у сюжет і вже не хотіли йти геть. Дивитися на них у цю мить було справжньою втіхою: вони дійсно насолоджувалися переглядом, разом сміялися і веселилися. Як сказав В’ячеслав Єгоров, що би не пережили ці діти раніше, в цей момент вони точно про це забули, підняли собі настрій і відчули себе в безпеці.
Так само на дітей (але і на дорослих також) був розрахований наступний показ – екранізація книги закарпатського письменника Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу». Фільм Віктора Андрієнка «Іван Сила» теж зібрав на набережній чималу аудиторію. Ідею показати «Івана Силу» просто неба в Ужгороді оцінили і сам режисер, і один із акторів – силач Василь Вірастюк, котрі записали для глядачів свої відеозвернення.
А от четвертий кінопоказ трохи вибився з плану. Організатори планували показати ужгородцям та гостям міста історичну драму «Червоний», однак того вечора імпровізований кінозал на набережній знову заполонили дітки, котрі просили показати їм мультфільм. Ну, і як можна було відмовити таким глядачам? Довелося знову показувати «Микиту Кожум’яку», котрий і цього разу зібрав величезну і дуже вдячну дитячу аудиторію, сміх якої чутно було по всій набережній.
Через дощову і холодну погоду «Кіно над Ужем» зробило тижневу паузу. Але вже сьогодні, у середу, 6 квітня, відпочити перед екраном просто неба можна буде знову. Що будемо дивитися – поки невідомо. Організатори запланували щось цікаве, однак готові підлаштуватися під глядачів, бо розуміють: емоційний стан постійних і тимчасових мешканців Ужгорода нині є дуже вразливим, потрібно його покращувати, а не розхитувати. «Ми віримо, що цей захід є потрібним, – веде далі співорганізатор В’ячеслав Єгоров. – Нам усім зараз хочеться тепла і світла, приємного спілкування. Тому приходьте до нас на набережну, ми починаємо близько 17.00-19.00 в залежності від освітлення. Якщо раптом пролунає повітряна тривога, у Лінгвістичній гімназії поруч є укриття, куди можна буде сховатися. За порядком слідкує муніципальна варта. Якщо все буде добре і дозволить погода, такі кіновечори буде влаштовувати частіше, але точних анонсів і розкладів поки не робимо».
Нині Ужгород – єдине в Україні місто, яке може собі дозволити проводити вечірні кінопокази під відкритим небом. Цінуймо цю можливість.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- Василь Мирявчик: «Я би хотів, щоб люди були добрішими до людей із інвалідністю»
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
До цієї новини немає коментарів