Антон Ковач: «Музи таки музи не замовкли, як заговорили гармати…»

Душу й серце майстра спочатку пронизала жорстока реальність війни. На цьому темному тлі він таки не заглибився в себе, не втік од уболівань у якийсь вигаданий тихий світ, не покинув своїх студентів, не опустив руки… А навпаки – згодом почав працювати ще наполегливіше, перевернувши у своєму сприйнятті давно усталену формулу творчих особистостей: коли говорять гармати – музи мовчать…

Ми зустрілися за кавою в середмісті древнього Ужгорода й зав'язалася невимушена товариська бесіда.

-       Після 24 лютого мене скував справжній шок, - згадує Антон. – І, спершу здалося, що відома формула «Коли говорять гармати, музи мовчать» таки накрила моє єство… Перші три-чотири дні війни, відслідковував трагічні події, у мене стан був дуже депресивний. Для роботи місця не залишалося ні в серці, ні в душі… Не могло не гнітити й те, що запланована на 15 квітня до 60-річчя моя персональна виставка у Закарпатському художньому музеї імені Йосифа Бокшая тепер відкладена. Доки – невідомо…

І в такий смутний час, коли пензлик власне випадав з рук, 10 березня художник виїхав за кордон – запрошували добрі знайомі.

-       Там у товаристві земляків-закарпатців я мав змогу брати участь у роботі центру гуманітарної допомоги Україні в німецькому місті Зіґен, - каже А. Ковач. – Зокрема, там організовував поміч українцям наш земляк, авторитетний лікар-закарпатець Василь Черленяк. Я відгукнувся на його прохання і виготовив чотири плакати на білій тканині, які своєю наявністю яскраво демонстрували мешканцям Зіґена, що такий благодійний осередок діє. Відтак центр почав приваблювати увагу містян. Там познайомився з різними людьми – не лише закарпатцями, українцями, а й білорусами і навіть вихідцями з Росії, котрі щиро підтримали збір гумдопомоги Україні. За короткий час зусиллями наших співвітчизників, які там мешкають, і тамтешніми жителями було зібрано півдесятка каміонів  - майже півсотні тон усього необхідного. І цей процес, що називається, триває… А на вихідні всі їхали до Берліна для участі в організованих акціях підтримки України у справедливій війні проти брутального окупанта…

Художника з Ужгорода приємно вразило те, що,  крім збору речей, у Зіґені в середмісті було організовано велелюдну – більше двох тисяч учасників - акцію з виступами: до присутніх звернулися мер міста, ректор університету, керівники громадських організацій, артисти, митці, окремі громадяни. І всі палко підтримували українців, співчуваючи їхньому горю. Адже у роки Другої світової війни тамтешні жителі зазнали великих бомбардувань…

-       На моє приємне здивування, - зазначив Антон, - у тому центрі гумдопомоги я знайшов дві свої роботи, які у 1995 році виставлялися на моїй персональній виставці на півдні Німеччини у місті Вілінґен-Швенінґен. Одне полотно називалося «Помилуй нас, Боже» а інше – «Два апостоли». Сюжет цих картин став пророчим до тих подій, які ми зараз переживаємо: війна, образ червоної чуми - передчуття, що насувається Мордор.

Ковача здивувало, що в німецьких містах, які відвідував – а це, зокрема, Кельн, Дюссельдорф, – усюди висіли жовто-блакитні прапори як знак солідарності з Україною. У містах Голландії – Амстердамі, Гаазі, Ультрехті – також помітно було українські національні стяги. Стара Європа добре розуміє, що відбувається на сході континенту попри російську пропаганду…

-       А як у тебе щодо душевного стану, настрою творити?

-       Через місяць після початку війни, - відповідає художник, - після довгих роздумів, після поїздки до Європи – а їхав сам за кермом, лише ненадовго змінювала дочка Антоніна, - і по поверненні до Ужгорода я знайшов у собі сили знову взятися за свої фарби й приступити до сюжетів, які споможуть своїм позитивом перебути-пережити важкі часи війни… Заспокоюють також зустрічі зі своїми студентами із Закарпатської художньої академії. Хай заняття проводяться  і в онлайн-режимі, але молодь мене завжди підбадьорює на творчі пошуки.

Ще один штрих: з ініціативи очільника закарпатського осередку Національної спілки художників України Бориса Кузьми відбулася виставка-продаж картин «Вільні люди». Кошти від реалізованих полотен спрямували на підтримку 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади ЗСУ. Серед проданих робіт і твір А. Ковача «Букет 2022», який придбав голова обласної ради Володимир Чубірко.

Запитую, що це за квітка? «Вона символізує не тільки кров і страждання, але й червоний колір перемоги, в яку ми всі віримо, - відповів А. Ковач. – А виставка загалом – скромний вклад художників у перемогу, в яку ми всі свято віримо!»

І вона неодмінно настане!

Василь НИТКА.

Ужгород (25.4.22).

На знімках: Антон Ковач біля намальованого ним плаката;

так німці підтримують Україну.

Фото надане художником.

  Надіслати другу