Поствиборна „політанатомія” Хустщини

Минуло вже два тижні з дня виборів, а пристрасті навколо мандатів до Рад різних рівнів все ще вирують. Більше того, політологи прогнозують, що закон про зняття недоторканності з депутатів місцевих рад лише піділлє масла у вогонь у деяких регіонах. Це означає, що український електорат ще протягом кількох місяців трястиме виборна лихоманка судових позовів і процесів. Але я схильний думати, що наш край буде вражений цією хворобою у легкій формі і нетривалий час. Такий оптимізм вселяє поствиборна ситуація у більшості регіонів Закарпаття, зокрема на Хустщині.

Місто

На вибори мера Хуста згідно зі списками на 17 виборчих дільницях мали можливість проголосувати 21575 мешканців міста. Скористалися ж своїм громадянським правом лише 14160 чоловік, тобто близько 68 процентів. Решта (а це понад 7,5 тисячі), вочевидь, порахували, що їх голоси не можуть вплинути на підсумкові результати волевиявлення хустян. Як глибоко помилялися ці люди. Адже якби вони прийшли 26 березня на виборчі дільниці, то боротьба між двома основними претендентами на крісло мера – Михайлом Джандою і Володимиром Кащуком, була б набагато гострішою і невідомо, чим би ще закінчилася. А за умов фактичного бойкоту третиною виборців другий строк мерування забезпечив собі Михайло Джанда з досить пристойною перевагою у півтори тисячі голосів. Крім цих двох кандидатів, на керівництво райцентром претендували ще троє осіб: перший заступник голови райдержадміністрації Юрій Бобер, приватний підприємець Василь Шпілька та очільник філії одного з банків Теодор Борисенко. На жаль, у цьому змаганні вони виявилися лише статистами, хоч перший з них мав певні шанси за правильної тактики ведення боротьби. Юрій Бобер через „Вісник Хустщини” кинув рукавичку своїм конкурентам, викликавши їх на дискусійну дуель. Але його виклик не було прийнято. А шкода! Бо істина народжується не в суперечці декларативних програм на сторінках газет, а в особистому змаганні на очах волевиявленців.

Однак, якщо в боротьбі за посаду міського голови ще вбачалася якась інтрига, то на „полі бою” за мандати депутатів міськради вона була відсутня. Позаяк фаворити були відомі заздалегідь. Найбільш успішними тут були, як і прогнозувалося, блоки Юлії Тимошенко та „Наша Україна”. Несподіваним, хоч і не сенсаційним тут стало третє місце списку блоку Костенка і Плюща, лідером якого в місті є... Михайло Джанда, діючий на той час мер Хуста. Під його проводом костенківці-плющисти відтіснили на четверту позицію „регіоналів”, а відповідно на п’яту – районну організацію литвинівців. Отож у міській раді за умови досягнення коаліції тон задаватимуть помаранчево забарвлені „слуги народу”. Але тільки за цієї умови. Справа в тому, що за списками різних блоків до міськради пройшли 11 кандидатів, котрі задекларували себе „безпартійними” – така собі фракція депутатів без партквитків. І від їх позицій, у значній мірі залежатиме сила впливу поки що умовної помаранчевої комбінації. І під завісу ще кілька слів про позапартійних слуг народу в хустській міськраді. Як правило, це фінансово круті бізнесмени, чи посадово-впливові особи. Для прикладу назву приватного підприємця Миколу Худу, директорів товариств з обмеженою відповідальністю „Автомобіліст” і „Енран-ЗЛК” панів Феєра та Шихалева, начальника ПБО „Тиса” Емануїла Товкана. Цікава деталь щодо останнього. Пан Емануїл балотувався в депутати рад трьох рівнів – міську, районну та обласну. У перші дві він пройшов, позаяк був у перших п’ятірках, у третю – поки що невідомо. Так само відкритим залишається питання про те, як потрапляли у партійні списки люди на кшталт пана Товкана – на запрошення чи за власним бажанням?

Район

Доводиться з сумом констатувати, що активність виборців у районі була на 10 відсотків нижчою, ніж у місті. Тут на дільниці для голосування не пройшли близько 29 тисяч занесених у списки громадян. Така низька явка на волевиявлення сплутала прогнозні карти принаймні десятьом із 29 партій і блоків, котрі прагнули представництва в районній раді народних депутатів. Але сталося те, що сталося: мандати „слуг народу” у ній розподілилися між сімома колективними претендентами: блоками „Наша Україна”, Тимошенко і Литвина, а також районними організаціями партій регіонів, соціалістів, „Реформи і порядок” та „Пора”. Як і в міській, так і в районній Раді найбільша кількість місць належатиме „Нашій Україні”. Лише на один мандат поступаються їм депутати від Партії регіонів і на п’ять – від блоку Юлії Тимошенко. Безперечним успіхом районної організації Народної партії Литвина можна вважати її четверте місце в табелі про депутатські ранги. У новому складі районної ради вона матиме 11 своїх представників. Значно поступилися литвинівцям за цим показником районні організації Соцпартії, „Пори” та „Реформ і Порядку”. Щоб визначити причини відносного чи повного успіху цих блоків і партій, варто проаналізувати якісний склад їх виборчих списків. Як уже було сказано вище, до фінішу перегонів з різницею в один мандат дійшли „Наша Україна” та Партія регіонів, що й зумовило їх лідерство. Потужну, без перебільшення, ударну силу виборці побачили у першій двадцятці списку „нашоукраїнців”. Достатньо назвати тут голову правління ВАТ „Хустська ПМК-240” Василя Попадинця, заступника голови облради Івана Мішка, директора ТОВ „Клініка Водолій” Михайла Ороса, відомого адвоката Мирона Скундзі, керівника ВАТ „Хустська ПМК” Михайла Хмару і начальника дорожно-експлуатаційної дільниці Михайла Поповича, аби зрозуміти, що блок „Нашої України” був приречений на успіх. Теж саме можна сказати і про першу двадцятку списку регіоналів, очолюваного головою райради Федором Турчиним. Однак не думаю, що якусь роль тут зіграв його авторитет. Скоріше, регіонали завдячують своєму успіхові таким однопартійцям, як начальник райдоруправління Іван Горба, очільник райвідділу ветеринарної медицини Василь Пригара, начальник райуправління соціального захисту Михайло Мойсей, керуючий Хустським відділенням „Приватбанку” Василь Петечел тощо. Навдивовиж слабка команда підібралася в блоці „Батьківщина”. Не буду називати конкретних прізвищ, аби не наразитися на образи. Відзначу лише рід занять депутатів, котрі пройшли в райраду від цієї політичної структури. Серед 14 депутатів-„бютівців” половина – приватні підприємці середнього гатунку, зубний технік, майстер виробничого навчання, невдаха-директор одного із заводів і навіть продавець приватної крамнички.

Вище я вже сказав про безперечний успіх районної організації Народної партії. Найбільша заслуга в цьому її очільника Василя Губаля та помічника народного депутата Михайла Мендича. У передвиборчому марафоні вони працювали на партію і вдень і вночі. Але на неї ж працював авторитет таких особистостей, як директор Вишківської одинадцятирічки Юрій Семенов, начальник міськрайонного контрольно-ревізійного управ-ління Іван Губаль, відомий у районі підприємець Василь Ганчур, завідуючий відділом освіти Павло Русин та інших. Звідси і найвищий мандатний результат серед усіх районних парторганізацій „народників” Закарпаття.

Область і країна

А як виглядала Хустщина в плані симпатії до різних партій, котрі прагнули посісти більше місць в обласній раді і парламенті України? Як завжди, окремішно, не так, як усі. Почнемо з обласної ради. Якщо за порядком зайнятих місць „п’єдестал пошани” в ній окупували блок „Наша Україна”, тимошенківці та Партія регіонів, то на Хустщині все навпаки: Партія регіонів, „Наша Україна” і блок української Жанни д’Арк. Цікаво також, що і в області і в ра-йоні Народні блоки Литвина посіли однакові четверті місця. Але проценти їх представництва в цих органах відчутно різняться: в облраді їх 5,12 відсотка, на Хустщині – 7,1.

Яка ж мораль цієї „політбайки” про вибори в одному, окремо взятому регіоні? На перший погляд, вона складна, як теорія відносності Ейнштейна, насправді ж проста, наче теорема Піфагора. Волевиявлення хустян 26 березня показало, що до перших п’ятірок представництва і в міській і в районній радах увійшли „слуги народу” від самих партій і блоків, як і в парламенті, крім комуністів. Їх замінили депутати від народників Литвина. У зв’язку з цим виникає цілком логічне запитання: яким чином владі вдалося перешкодити цьому блокові подолати тривідсотковий бар’єр до Верховної Ради України?

Олександр Підгорний

Трибуна

 

09 квітня 2006р.