Краматорськ-Ужгород-Словаччина: Як родина з 5 дітьми від війни тікала (ФОТО)

«У перші дні повномасштабної війни ми почали одразу прикидати, куди і як будемо їхати, хоч куди-небудь, де буде спокійно. Постійно ховалися з дітьми у підвалі, в холоді і в страху. Коли ракети вже почали літати над будинком, вирішили, що мусимо будь-що вивозити дітей», – згадує перші дні великої війни краматорчанка Вероніка Дімітрова.

Зібрали речі, пішки дісталися вокзалу і сіли на евакуаційний потяг. 8 людей – на двомісне купе; переповнений такими ж, як і вони, втікачами від війни поїзд; дві доби в дорозі – так розпочалася довга мандрівка багатодітної родини в невідоме. І першим «пунктом призначення» на шляху до нового життя став Ужгород.

«В Ужгороді на вокзалі нас зустріли волонтери, нагодували, вручили дітям купу іграшок і за деякий час відвезли на оформлення у Центр гуманітарної допомоги «Совине гніздо». Звідти вже, після оформлення, нас поселили в одну із ужгородських шкіл», – розповідає Вероніка Дімітрова.

На базі шостої школи в Ужгороді родина Дімітрових з дітьми жила 2 тижні – ночували в класах на матрацах, харчувалися у столовій за талонами. Аж допоки одного разу до них не прийшли волонтери проєкту «Татри допомагають Україні», які розповіли про можливість виїхати в евакуацію до Словаччини. Вероніка каже: лякаючись невідомості, вони з чоловіком деякий час вагалися. Але, зважаючи на потреби дітей у нормальному побуті, вирішили рухатися далі.

Перетнути кордон та дістатися Словаччини родині Дімітрових, розповідає жінка, волонтери допомогли особисто. Купили в дорогу їжу, дітям – солодощі. Перетнувши кордон, направилися у невеличке село Ченгов Кошицького краю, де всю багатодітну родину поселили у будинку гостинного господаря Езофа.

«Езоф показав нам, де ми будемо жити, будинок був такий гарний і затишний! Взагалі все було дуже гарне: ми гуляли горами, бачили водоспади. А головне – тиша і спокій, немає цих страшних сирен і вибухів, не боїшся за дітей», – розповідає Вероніка.

Після двох тижнів перебування у Ченгові, родину Дімітрових переселили вже у Попрад, де вони живуть у будинку з господарями й понині. Батько сімейства влаштувався на роботу, старші дівчатка – допомагають мамі по господарству, найменший 8-річний хлопчик грає у футбол та бавиться у дворі на батуті. А ще Дімітрови всі разом доглядають за власноруч висадженим городом та квітником, який облаштували за згоди господарів будинку. Родина підтримує зв’язок із іншими біженцями – і за кордоном, і в Україні. І не полишають надію, що незабаром таки зможуть повернутися на Батьківщину.

«Діти не забувають про рідне місто. Питають, чи ми ще повернемося додому. Я їм завжди кажу, що коли війна скінчиться, ми обов’язково повернемося. Ми дуже хочемо вірити, що наш будинок вціліє, і нам буде куди повертатися. А поки зі вдячністю до всіх добрих людей, які нам допомогли, облаштовуємо свій побут тут», – розповіла Вероніка Дімітрова.

«Татри допомагають Україні» – спільний словацько-український проєкт, який реалізується за підтримки фонду «Donio n. f.». Команда проєкту допомагає охочим виїхати до Словаччини. Консультує, допомагає з прихистком в Ужгороді людям, які не мають де зупинитися, щоб відпочити з дороги аби вирушати далі. У співпраці зі словацькими колегами, волонтери координаційного центру обробляють заявки, шукають доступне для людей житло, координують дії груп, надають інструкції і допомагають з трансфером . Крім того, ужгородська команда закуповує продуктові набори і роздає потребуючим.

Зареєструватися, аби отримати продукти харчування можна за посиланням – https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfTpzYlZDf0Rlf38KN8xCTqnoFB-FwY7CsjC5_9bS2OCE8U4w/viewform.

Для виїзду до Словаччини реєстрація тут – https://forms.gle/Y2RVnj8J79CcJVHo9ю

Пресслужба ГО “Щасливі діти”