Понад 4500 людей допоміг евакуюватися до країн Європи з Ужгорода двічі вимушений переселенець Павло Козирєв
За її словами, їхня організація надає допомогу вимушеним переселенцям з початку вторгнення Росії в Україну. Наразі тут проживають 80 людей.
Вимушена переселенка з міста Слов’янськ Донецької області Валентина Чевакіна показує світлину онучки та правнука. Їм Павло Козирєв допоміг евакуюватися до Італії. "Павло дуже допоміг, їх поселили у хорошу сім'ю, вони дуже задоволені", — каже жінка. Подружжя Валентина та Микола Чевакіни разом з онучкою хотіли також їхати за кордон, але через хворобу чоловіка залишилися.
Вимушений переселенець із Запоріжжя Павло Козирєв показує фото автобуса, яким тричі на тиждень два місяці поспіль відбувалася евакуація людей до країн Європи.
"Ось за списками ми запускаємо, ось наполовину автобус наповнений. Ми завжди так перевіряли, хто їде. Взагалі, евакуацій було дуже багато. Бачите, тут всі в куртках сидять", — розповів чоловік.
Павло Козирєв — двічі вимушений переселенець, у 2014 він переїхав з Луганська до Запоріжжя, а в березні цього року переселився до Ужгорода.
"У 2014 році я працював у футбольному клубі "Зоря-Луганськ". Коли почалася війна, наш клуб переїхав до Запоріжжя. Дружина поїхала зі мною, у нас було дві сумки та сімсот доларів у кишені і нове життя. Через вісім років знову: дві сумки і нове життя, якісь гроші і нове життя. Тут я з другого дня одразу почав волонтерити", — каже переселенець.
Тетяна Мачабелі керівниця ГО "Неємія" розповіла Суспільному: "Ми шукали людину, яка б нам допомогла з евакуацією, і вона мала розмовляти англійською мовою. З наших волонтерів ніхто не зміг. Але сказали, що знають одну цікаву людину із Запоріжжя, і він знає мову. Кажу: нехай приходить. Він прийшов — дуже комунікабельний, відкритий. Відразу зрозумів суть справи і почав займатися евакуацією за кордон".
За словами Тетяни Мачабелі, три місяці тому в громадській організації "Неємія" проживали понад двісті вимушених переселенців. Зокрема, у всіх приміщеннях центру розвитку дитини, садочку та школи були розгорнуті спальні місця для жінок та дітей.
"Наші партнери з різних країн світу говорили, що мають можливість у себе прийняти наших українців. Вони до нас надсилали різні транспортні засоби, він формував групи і був такою точкою зв'язку між стороною, що приймає і тими, хто виїжджав за кордон", — розповіла жінка.
Павло Козирєв каже, з людьми котрі виїхали, він переписується у соцмережах, йому розповідають як влаштувалися та висилають світлини.
"Я дуже хочу, щоб люди, які були в Німеччині, або в якійсь іншій країні, щоб вони звідти взяли найкраще і втілили його в нашій країні. Але обов'язково поверталися. Чесно, я не хочу, щоб там залишалися, адже ми українці і маємо це пам'ятати та працювати для своєї країни, піклуватися про неї, а вона попіклується про нас", — розповів чоловік.
До теми
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
- «Най ся журить цар Ірод, ми ся не журімо!»: як здавна колядували у селах під Говерлою
- "У поїздках на фронт наїздив більше, ніж за все життя до цього". Історія закарпатського волонтера Костянтина Черкая
- 58-річний боєць 128 ОГШБр: «В Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами…»
- «Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»
- Питаю полоненого: «Ти чого сюди прийшов?» «У мєня крєдіти, надо погасіть»
- «При заході на позицію я брав 6 блоків води вагою 54 кг плюс броню, зброю, боєприпаси… І з цим вантажем ішов пішки 3 км…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Дивитися на війну через екран гаджета та працювати під звуки вибухів – це дві різні реальності, які ніколи не перетнуться». Історія рятувальника Андрія Кречка
- Моя закарпатська сорочка: історія студії традиційної вишивки «Косиця»
- Мисливці за бронею та авіацією. Закарпатські нацгвардійці тренуються нищити техніку ворога
- “Винну історію Закарпаття” презентували в Ужгороді
- «Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- Футбол на милицях. Як закарпатський ветеран без ноги очолив першу в Україні футбольну команду спортсменів без кінцівок
- Три місяці від ідеї до реалізації: на Закарпатті ветерани ЗСУ заснували крафтове виробництво
- "Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця
До цієї новини немає коментарів