Торт “Ужгород” на фронті, патріотичні макаруни та дефіцит борошна: Валентин Штефаньо про роботу в час війни

Varosh розпитав закарпатського кондитера Валентина Штефаньо про волонтерство, допомогу Федору Шандору й іншим друзям на передовій, про зміни у кондитерській під час війни. 

А також дізналися, який десерт шоколатьє створить на честь Перемоги.

— Про що були думки 24 лютого?

— В той момент не хотілося ні думати, ні працювати. Всі думки були тільки про те, аби допомогти хлопцям та дівчатам на фронті.

Тоді про десерти особливо не турбувалися, орієнтувалися на нагальні потреби. Ми пекли свій хліб в гуртожитки з вимушеними переселенцями, у “Дельфін”. Готували їсти патрульним на блокпостах по Ужгородському району.

— З якими проблемами зіткнувся ваш бізнес на Закарпатті? Здається, що це глибокий тил, і їх не мало б бути багато.

— Насправді, всі процеси у країні взаємопов’язані.

Найперший виклик — мобілізація. За перший тиждень заяви на звільнення написало 3 людей, наступного — ще стільки ж. Хлопці пішли воювати. Наше виробництво дуже зав’язане на людях, навіть якщо хтось один випадає — починається хаос. Уявіть, як було, коли пішло на фронт відразу шестеро. Але ми вдячні нашим хлопцям за те, що вони пішли захищати нас і нашу країну, намагаємося їм допомагати. 

Вже у березні постала інша проблема — дефіцит продуктів через порушену логістику. Навіть коробки в нас були з Дніпра, Харкова, Києва. Сировина, як от борошно та шоколад, доставлялися з центральної України. Я розумів, що дистриб’юторам потрібен час, аби перенести склади та знайти нові шляхи поставок.

Основна проблема, це, звичайно відсутність борошна, адже не було з чого випікати хліб, який ми розвозили як волонтери.

— Чи змінилася ситуація з клієнтами?

— Коли ми зідзвонювалися з моїм другом Федором Шандором, він завжди схвильовано питав: “Яка ситуація з туристами?” То ми жартуючи відповідали, що ще сакури ще не розцвіли, а вони вже тут.

Багато людей волею-неволею, рятуючись від війни, вперше приїхали на Закарпаття. Більшість тут ніколи не була й отримала можливість познайомитися з новим містом. Люди шукали нагадування про щось мирне, й, певно, кондитерська стала таким місцем.

— Суттєво зросли продажі? Враховуючи, що попередні “ковідні” роки були серйозним випробуванням для кафе та ресторанів.

— Прибуток зараз можна прирівняти того, що ми отримали у “доковідний” час в грудні перед Різдвом, чи на 8 Березня. Такого вже давно не було.

Це в плюс, бо маємо можливість допомагати нашим знайомим у ЗСУ та стабільно платити заробітні плати.

— Ви згадували, що багато працівників було мобілізовано. Чи вдалося відновити роботу кондитерської при такому попиті?

— Важко було знайти заміну, бо звикаєш до людей. Нам вдалося взяти на роботу 5 працівників з числа вимушено переміщених осіб. Це працьовиті люди зі стажем роботи. Зокрема, дівчина-кондитерка із Сум, є й з Луганська та з Маріуполя.

Я радий, що у них є бажання працювати й вони добре себе показали.

Завжди кажу, що найгірше, що ми можемо зараз зробити — це не допомогти країні у час війни. Навіть просто працюючи, отримуючи заробітну плату, ти підтримуєш економіку, а отже — допомагаєш.

— Ви їздите до знайомих на фронт? Чи везете їм торт “Ужгород”?

— Так, і самі їздимо, й іншими волонтерами відправляємо. Торт теж надсилали, але чесно кажучи, він доїжджає у жахливому стані. Дорога триває понад 20 годин у спеку. Днями ми з Сашею Ляхіним проїхали 1300 км до хлопців. Зараз це легше, бо немає скількох блокпостів, як це було в минулі місяці.

Тож намагаюся відсилати іншу їжу, а не шоколадні десерти, а також допомагаємо грошима аби закупляти інші необхідні для фронту речі.

Бо суть цих вантажів, ще раз подякувати хлопцям за те, що вони захищають нас, аби ми мали можливість працювати тут під мирним небом.

— Днями мережу облетів ваш новий десерт — патріотичні макаруни. Чому створили й чому саме зараз?

— Гортаючи стрічну на ФБ, став помічати, що й сам можу автоматично пролистати новини з війни. Люди починають менше приділяти цьому увагу, особливо у тихому Закарпатті.

Тому цей десерт — це меседж у суспільство, аби підтримати патріотичний настрій та не забувати про війну навколо.

Макаруни з закарпатським колоритом, адже між блакитно-жовтими половинками начинка з лекваром з чорної смородини, яка заховалася між ніжним ванільним кремом. 

— Є у планах ще десерти на таку тематику?

— Так, тістечко “рускій корабль” та солодке жовто-блакитне серце.

Поки зайнятий іншими справами, але працюю над цими десертами.

— Буде знаковий рецепт на честь нашої Перемоги?

— Буде торт “Перемога”.

У нас у вітрині вже є десерт “Експеримент”. Він має фіксовану ціну, але смак постійно змінюємо. Щоразу додаємо нову нотку. Зупиню цей експеримент в день нашої Перемоги, цей буде смак нашого нового торта.

— А що для вас Перемога?

— Перемога — це не лише відновлення України у кордонах 1991 року, тобто повернення Криму та Донбасу. Це — демілітаризація росії та відбудова наших міст, зруйнованих війною.

Доведеться ще багато працювати й допомагати.

Та варто пам’ятати, допомагаючи країні зараз ми допомагаємо собі. Ми дбаємо про нашу безпеку в майбутньому.

Галина Гичка, Varosh

Фото: Карл Смутко