"Ще трішки реабілітації і буде все добре. Будемо далі воювати". Історії трьох військових 128 закарпатської бригади
Як розповідає "Суспільне Ужгород", ужгородець Олександр Фомін до початку повномасштабного вторгнення працював експедитором на підприємстві виготовлення морозива. У 2014 році чоловік брав участь в АТО, тоді служив у 101 бригаді. У березні 2022-го знову став на захист нашої держави. "З початку була 128 бригада. Мені зателефонували з військкомату й сказали, щоб прийшов, бо треба йти працювати. Це було 22 березня. Я прийшов, побув два дні й через два дні був у 128 бригаді в Мукачеві. У мене вже й наплічник був складений. Дружина сварилася, чому я склав цей наплічник. Я казав їй: "Треба буде, бо точно зателефонують, навіть повістку вручать». Тому я був готовий. Приїхав туди через два тижні, у Запорізьку область. Там поки познайомився з командуванням, зі всіма, призначили відділення, у якому я служитиму, звідти почалася моя історія. Це була оборона Запоріжжя, це був Херсон та Бахмутський напрямок", — розповів хлопець.
Згодом знову була служба у Запорізькій області. Там Олександр отримав поранення. "Під час штурму отримав осколкове поранення від 120 міномету. Наші механіки, за що я їм дуже вдячний, вони зробили велику роботу, бо витягували поранених і поверталися назад, знаючи, що машина може "закипіти", чи не доїхати, вони на свій власний ризик поверталися і вивозили наших хлопців", — додав військовий.
Іван Орос з Виноградова. Чоловік до початку повномасштабного вторгнення військового досвіду не мав. Був заступником керівника супермаркету. На початку вторгнення добровільно став на захист України. Так долучився до 128 Закарпатської бригади. "Сам прийшов, добровольцем. Уже 1 березня відправили у 128 бригаду, а 3 березня вже розпочалася моя військова кар'єра. Найважчим для мене було те, що треба окопуватися, робити окопи та бліндажі. Я не думав, що воно все таке важке: бронежилет і автомат. Коли 30-40 кг на собі таскаєш, то забуваєш про фізичні навантаження. Спочатку був рядовим солдатом, а потім у серпні став командиром відділення, молодший сержант уже", — ділиться Іван.
Чоловік розповів про бій, у якому отримав поранення. "Найбільше запам'ятався останній наступ, де отримав поранення. Ми зайшли в такий ліс і за два дні я вистріляв один магазин набоїв, а все інше працювала артилерія. Нас накривали. Уже був такий момент, що хотів відступити, що, знаєте, що здають колись нерви. Якось зібрався з силами і вже під ранок нас почав обстрілювати танк з П'ятихаток. Тоді я отримав поранення. Дякуючи 5 роті, я не знаю імені побратима, він надав мені допомогу", — каже військовий.
З Виноградова і Павло Шаркань. Чоловік у 2013 році підписав контракт з прикордонною службою, був кінологом. Потім працював вдома. 28 лютого 2022-го добровільно долучився до ЗСУ в складі 128 бригади. "Я пішов до військкомату, мене дружина дуже туди не відпускала, не хотіла, щоб я туди йшов. Я пішов, попросився як доброволець. Мене відразу взяли, бо мав військовий досвід. І якось потрапив на війну. Усі бої схожі, бо всі дуже важкі", — розповів військовий.
За словами Павла, воювали на Запорізькому напрямку, далі — в Херсоні та Соледарі. "Запоріжжя — це наш основний напрямок, але ми були в Херсоні, де були найзапекліші бої. У Херсоні ми були до кінця, поки не звільнили місто. Потім знову перейшли в Запоріжжя. У Запоріжжі не було таких інтенсивних боїв, як були там. Довелося побувати в хорошому місті Соледар. Ось там була цікава штука. У Соледарі нас було більше оборона, а не бої", — додав Павло.
Зараз в Олександра, Івана та Павла триває реабілітація. Після закінчення лікування усі троє повертаються до побратимів на фронт. А вдома їх чекатимуть дружини та діти. В Олександра — син, в Павла — донечка, в Івана — четверо синів.
До цієї новини немає коментарів