Спецпризначенець Тарас Деяк: "Вчимося воювати, щоб вижити, прожити і виграти цю війну"

Командир підрозділу "Карпатська Січ" у складі Сил спеціальних операцій ЗСУ Тарас Деяк в інтерв’ю УНІАН розповів про свій досвід боїв за Бахмут, участь в операції з підриву управління ФСБ в Ростові, чому українська армія – найсильніша в світі та як покращити темпи мобілізації.

Тарасе, розкажіть, як виник підрозділ "Карпатська Січ"?  

В листопаді 2010 року ми з однодумцями 17-18 років, надихнувшись діяльністю наших предків-січовиків у 1938-1939-му, вирішили створити спортивно-патріотичну організацію "Карпатська Січ", хотіли об'єднати патріотично налаштовану молодь краю.

"Карпатська Січ" брала активну участь у Майдані, а після вторгнення Росії в Україну в 2014-му на східні рубежі нашої держави поїхали, в тому числі, й січовики з Закарпаття. Почали виконувати свої перші бойові задачі безпосередньо в Пісках, поблизу донецького аеропорту, як 5-те відділення 1-ї штурмової окремої роти ДУК "Правий сектор". Я був командиром. Було важко, було страшно, було багато незрозумілого. Бо, по суті, ми потрапили з вулиці в окопи, і хай після певних тренувань, але все ж – на війну, де стріляють і вбивають. Але ми пішли воювати, бо треба було комусь захищати країну.

Відтак були ротації, відпочинок, знову бої, страшні втрати друзів, побратимів, однодумців. Окремі бійці "Карпатської Січі" були серед "кіборгів", брали участь у спільних операціях з батальйонами "Айдар", "Донбас", "Азов" та іншими.

Зараз "Карпатська Січ" – це підрозділ Сил спеціальних операцій, у якому нараховуються дві тактичні групи спецназу і одна група мінометної батареї – всі закарпатці та франківчани. З лютого 2022 року ми різними групами воювали на Київщині, Луганщині, Херсонщині, з січня по травень 2023-го стояли в Бахмуті, на цьому напрямі залишаємося й зараз.

Кому підпорядковується "Карпатська Січ"? Хто вас споряджає, забезпечує?

По військовій вертикалі підпорядковуємось командувачу Сил спеціальних операцій ЗСУ. Держава допомагає в озброєнні, техніці, засобах ураження, значну підтримку маємо від Закарпатської ОВА, багато в чому завдячуємо волонтерам, різним фондам, рідним. А ще я приємно вражений тим, як нас підтримують діти, тільки уявіть: учні кількох шкіл Закарпаття провели низку патріотичних акцій і зібрали за останні місяці для нашого підрозділу понад 200 тисяч гривень!

Якщо обов’язки піхоти чи артилерії біль-менш зрозумілі загалу, то що входить до обов’язків ССО?   

Я би відповів так: коли на фронті спілкуюся з побратимами з інших підрозділів – піхотинцями, тероборонівцями, спецпризначенцями ГУР, – то розумію, що протягом останніх місяців, відколи триває контрнаступ, усі ми зайняті одним і тим самим: штурм – зачистка, штурм – зачистка, штурм – зачистка. Водночас, враховуючи, що спецпризначенці не є підрозділом лінійної оборони, нас завжди залучають у ті місця, де є проблема.

Наприклад, як я вже згадував, із січня й по кінець травня 2023-го "Карпатська Січ" стояла у Бахмуті. Як керівник підрозділу ССО я особисто двічі на день доповідав головнокомандувачу, де є проблема і де слід вживати певних заходів. Відповідно, отримуючи погодження, реагували: якщо на певній ділянці виникала потреба в підсиленні позицій, ми направлялись туди. Часом стояли на позиції разом із певним підрозділом до того моменту, поки не відбудеться ротація. Також спецпризначенці заводили "свіжі" сили на нові рубежі оборони, першими заходили в так звані "сірі" зони тощо.

Із січня й по кінець травня 2023-го «Карпатська Січ» стояла у Бахмуті, згадує Тарас Деяк / фото надане Тарасом Деяком

Наскільки знаю, ви займалися й розвідкою?

Це взагалі окремий великий напрям діяльності ССО – розвідка й дорозвідка. Це було і є серед пріоритетів підрозділу. Наше завдання – знати передній край нашої оборони та передній край противника, а саме: де він, де його вогневі точки, де він накопичує сили і буде проводити певні дії, де зберігає техніку. Важливу роль в цьому питанні відіграє аеророзвідка, адже в нашому підрозділі є розвідувальні крила, дрони, які частково виконують функцію розвідки (частково ж і ми самі – на власні очі!), а також коригування далекобійної артилерії. Маємо бомбардувальники, FPV дрони-камікадзе, за допомогою яких б'ємо по живій силі противника, складах боєкомплектів, техніці тощо. 

Підсумовуючи, завдання підрозділу ССО "Карпатська Січ" - володіти реальною ситуацією, обстановкою всього сектора, який міг простягатися на відстань і до 10 кілометрів (і за день ми мали бути в кожній позиції).

Реальна ситуація – це буквально, скільки в якого воїна набоїв?    

І це також. Але насправді не уявляєте, як це важливо – володіти реальною ситуацією. Скажу так: я пішов на цей етап війни вже командиром, бо мав бойовий досвід з часів 2014-го, але я пам’ятаю себе, коли вперше потрапив на передову, коли отримав першу бойову задачу. Мені буквально сказали: ось окоп – сиди, ось там противник – стріляй. При цьому мені не пояснили, де мої сусіди, я не знав, що робити, якщо, не дай Боже, у нас будуть поранені чи вбиті, куди евакуюватись у разі потреби, не було як такого зв’язку… І я добре пригадую ті свої відчуття, коли зрозумів, що тут, на "нульовій" позиції, ми можемо вмерти і ніхто про це навіть не згадає! Тоді ж чітко усвідомив, що треба вчитись розбиратися в ситуації.   

Тарас Деяк розповів, що пішов на цей етап війни вже командиром, бо мав бойовий досвід з часів 2014-го / фото надане Тарасом Деяком

Але вчитись самому – це одне, при цьому треба вчити й інших. Як командир, ставлю це у вершині кута. Ми зіштовхувались із ситуаціями, коли командири батальйонів не володіли реальною картиною, не знали, що в конкретного бійця на конкретній позиції, хай буде навіть так, як ви й питали: скільки у якого воїна набоїв. Тому одним із завдань січовиків було те, що я казав – побувати в кожній "точці", тобто в буквальному сенсі піти до кожного військовослужбовця на позиції, дізнатися його стан, настрій, запаси, пояснити, що де і як відбувається. Буквально на планшеті показувати: "Ось ти – тут, зліва стільки-то СП (спостережних пунктів), а справа – стільки, засоби та сили такі й такі". Це все і є в моєму понятті "володіти реальною ситуацією".

Вважаю, що треба завжди говорити бійцеві правду, бо коли він знає правду, то він впевненіший у собі, має кращий бойових дух. Причому ця правда має включати всю інформацію – і про сильні, і про слабкі сторони конкретної позиції.

І в тому числі, вочевидь, бійцеві слід мати інформацію про те, куди евакуюватися в разі відступу…

Це окрема важлива тема розмови. Це ми говоримо про планову запасну позицію. У тому ж таки Бахмуті ми, перш за все, в кожного командира питали, чи є в нього такі запасні позиції? Якщо, не дай Боже, ворожа артилерія розбиває бліндаж чи будівлю, куди військовослужбовці повинні відступати? Адже коли накриває вогнем, нерідко починається паніка, і якщо командир не скоординує, основні сили можуть відійти на кілометр чи й більше, окремі бійці можуть залишитися і не знати, в який бік рухатись. Так і відбуваються втрати. Саме з огляду на таке ми завжди просимо командування того чи іншого підрозділу, який у зоні нашої відповідальності: "Будуй другу лінію, будуй запасну позицію, щоб твій боєць знав, що в разі незрозумілої ситуації він відступив на ту запасну позицію, закріпився там і вижив, а вже потім або відновлював втрачену позицію або переплановував дії".

Хочете сказати, цьому не всі вчать? Тобто, в окремих підрозділах не все добре з планування, бракує взаємодії від командира до бійця?

Щодо взаємодії, то з нею справді біда, і з такими випадками ми часто зіштовхувалися. Тому своєю здачею вважали й те, щоб у нашій зоні відповідальності не тільки кожен командир та боєць, а й кожен підрозділ знав, де і хто стоїть, які в нього сили, можливості, а також, які в нього проблеми.

З цією метою постійно звертався до керівників суміжних підрозділів: діліться інформацією, ми маємо співпрацювати, бо на кого нам ще сподіватися, як не один на одного? Ситуації можуть бути різні, то хто врятує, як не свої ж?

Це прозвучало так, що мимоволі закралася думка: невже там, на передовій, відмовляли в допомозі?

Як вам сказати? Не про відмову як таку йдеться, а про недолугі команди, замовчування реального стану речей, приховування інформації, що в підсумку й призводить до біди. Багато чого розкажемо після нашої перемоги, але те, що іноді я був шокований з окремих рішень певних командирів, це правда.

ПОВНА ВЕРСІЯ РОЗМОВИ НА УНІАН