«Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»

У перші години повномасштабної війни велика колона російської техніки зайшла в рідне село Андрія на Сумщині, що за 30 кілометрів від кордону з Росією. Семеро молодих хлопців, давніх друзів, того ж дня зібрали найнеобхідніші речі, посадили в автівки своїх дівчат і дружин і разом виїхали на Закарпаття. Через кілька днів, залишивши жінок у безпечному місці, хлопці пішли у військкомат. Андрію тоді було всього 18.
– Я просто пішов разом із друзями, – каже Андрій. – Було зрозуміло, що почалася справжня війна, я бачив російські колони в своєму рідному селі. І вирішив, як і інші хлопці, що треба воювати – по-іншому ніяк. Тоді взагалі не думав про свій вік, що не підпадаю під мобілізацію. Думав, якщо на «строчку» беруть із 18-ти, значить, і на війну можна. У військкоматі новобранців оформляла якась жінка. Глянувши на мій паспорт, вона сказала: «Тобі ж 18, куди ти зібрався? Йди додому чи до родичів…» «Хлопці в ЗСУ, а я вертатися? Записуйте й мене – ми всі разом». Вона подивилася на мене, наче я несповна розуму, але записала. Так я потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
Друзі попросилися в один підрозділ, і їм пішли назустріч – оформили в батальйон, який виконує завдання переважно в тилу, за кілька десятків кілометрів від лінії вогню. Однак як тільки з’явилася інформація, що новостворений підрозділ безпілотних літальних апаратів шукає бійців, усі хлопці перевелися туди. Андрій швидко освоїв роботу з дронами й почав виїздити на бойові завдання.
– Дома мене чекала дівчина, з якою ми вирішили одружитися й навіть запланували конкретну дату – під час моєї чергової відпустки, – продовжує Андрій. – Однак бойовий виїзд за три дні до відпустки мало все не зіпсував. Ми відпрацювали по ворогу – знищили дві машини й піхотну «СП-ку». І почули як до нас у посадку підлітають ворожі FPV-дрони. Один вибухнув десь збоку, другий теж. І тут чуємо – летить ще один, дуже близько, прямо на нас. А ми на віддалі від бліндажа в простенькому укритті. Дрон вибухнув за кілька метрів – у вухах свистить, нічого не видно від куряви. Ми кинулися в бліндаж і щойно залетіли туди, як почався обстріл із мінометів і ствольної артилерії. Бліндажу тоді добряче дісталося, снаряди лягали зовсім поруч. Але ми з товаришами вціліли, якщо не рахувати контузій. Після виходу з бойової позиції нас доставили в лікарню, хотіли госпіталізувати десь на тиждень. Але я відпросився. «У мене поважна причина – одруження», – кажу. І відпустили…
Через кілька днів, як і планувалося, Андрій поїхав додому й одружився. А після відпустки повернувся в свій підрозділ і далі виїздить на бойові завдання.
– Я розумію, що молодий і усвідомлюю, де знаходжуся. Але війна не стримувала мене від одруження – навпаки, підштовхнула, – пояснює Андрій. – Невідомо, чи повернуся додому й коли це буде. Тому треба здійснювати свої мрії, поки є можливість. Завести сім’ю, стати батьком… Треба користатися можливістю, бо може статися так, що всі мрії підуть прахом. Але я оптиміст! Воюю за свою дружину й майбутню дитину. Щоб вони могли спокійно бути дома, а не перетворилися на біженців, щоб їм ніхто не вказував, як жити…
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів