Колись, у мирному житті, він був фотографом і працював на телебаченні. Знімав з Кузьмою «Шанс» і « «Шиканемо». А зараз він воїн.

«Ніколи не думав, що буду військовим, хоч і люблю зброю та грався в страйкбол. Я люблю стріляти, по мішеням, а не в людей. Але коли стріляють в тебе, а за твоєю спиною твоя сім’я, ти розумієш, що треба відповідати. Ще в 2021 році вступив в резерв Сил територіальної оборони, а 24 лютого 2022 року з ранку вже був в строю. Рідні відмовилися виїжджати і сказали, що є люди, які  втратили домівки і їм це дійсно потрібно, а ми тут в безпеці. І це тільки підтвердило мої думки – щоб ця безпека зберігалися тут, треба їхати на фронт. Так, були сварки з дружиною, але я їй все пояснив».

В складі 72-го батальйону 101-й бригади ТрО був у підпорядкуванні 93-й окремої механізованої бригади «Холодний Яр», 5-й штурмової та 24-й механізованої бригади пройшов Бахмут, Іванівське, Привілля, Часів Яр. 

«Так, було страшно. Йшло все не так як я навчався та уявляв. Готувалися до контактних боїв. А вийшло – міни летять, ти лежиш. Друзі дзвонили питали: «Що тобі потрібно, що передати, Хантер?» Я відповідав: «Щит капітана Америка, бо тут більше нічого не допомагає». Стрілкотні майже не було, зате були мін, міни, міни».

«Кожен чоловік має бути чоловіком в першу чергу. Дехто каже: «Я не народжений для того, щоб воювати». Але ж захист батьківщини це не тільки стріляти в когось, є багато тилових посад, де люди можуть приносити користь. Дехто каже, що по віросповіданню не можна тримати зброю, добре, але ж можна картоплю почистити, зробити щось корисне, та навіть той же окоп викопати. 

Ми маємо розуміти, що це наша земля,  і зараз нам потрібно бути одним цілим. І це відчуття відповідальності за нашу землю потрібно прививати з дитинства».

«Людей на передку потрібно заміняти. Людина втомлюється. Коли сидиш під обстрілами два дні, три дні, шість, ти втрачаєш від втоми відчуття страху, а це дуже небезпечно. Як раз тоді є великий шанс загинути. 

Якби люди максимально всі пішли, а не шукали відмовки, й замінили би того 55-річного мобілізованого в окопі, хай би він відпочив і набирався сил. Вже навіть це було б великим плюсом. На мою думку, якби всі зібралися, то було б так – побув півроку на передовій - поїхав на півроку на відновлення. 

Я не знаю, як молодий чоловік може дивитися, як 55-річний його захищає, а він тут сидить і каже: «Та ну, я не знаю! Я ще не готовий». А там же їхні батьки, родичі, і вони звідти не прийдуть, доки їх не замінять».

«Зараз, після поранення та контузій, служу в ТЦК та СП і був у мене випадок – приїжджаю у навчальний центр, зустрічаю знайомого питаю: «Як ти?» А він й відповідає: «Я такий заряджений! Три місці був в Англії, два місяці у Франції, ще два місяці тут. Вже чекаю, коли поїду штурмувати, а мене все не відправляють. Кажуть: « Ви ще встигнете, ви ще займайтесь».

Це поширений міф, що з ТЦК – зразу на передову. Ні. Люди приїжджають в навчальний центр, часто за кордон на навчання їдуть. В реальності лише 30-40 відсотків безпосередньо воюють і беруть участь в бойових діях. Інші 60 – тиловики. Це люди, як забезпечують тих бійців – одягають, годують, ремонтують техніку. Є багато людей, які взагалі ніколи не побачать фронт. Не потрібно боятися! А от фронт може переміститися і стати у нас тут, вдома. Що будемо далі робити? Будемо знову казати, що ми не готові?»