«Шкода, що донька росте без мене. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя…» Історія бійця 128-ї бригади
![«Шкода, що донька росте без мене. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя…» Історія бійця 128-ї бригади](/images/news/2024/5/max/441172820_426728776912788_284900053722144192_n.jpg)
У перший день повномасштабного вторгнення росіян Віталій із шістьма друзями, посадивши в автівки трьох жінок (дві вагітні на 7 й 9 місяці), виїхали зі свого рідного села на Сумщині в Закарпатську область до родичів. По дорозі їм довелося обігнати кілька російських колон із бойовою технікою, що рухалися в бік Києва. За три дні друзі добралися до Закарпаття, зареєстрували вагітних жінок у місцевій лікарні, а далі, порадившись, пішли у військкомат. Жоден із них не підлягав мобілізації, адже найстаршому, Віталію, тоді було всього 25. Проте всі наполягли, що хочуть воювати, так і потрапили в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Зараз семеро друзів-земляків служать у підрозділі безпілотних літальних апаратів. Віталій дослужився до сержанта, бойові товариші дали йому позивний Янек.
– Усе через те, що я вмію пародіювати Януковича, – посміхається Віталій. – В армії без гумору важко, хоча ми займаємося дуже серйозними справами. Робота з дронами – специфічна, тут треба не тільки руками рухати, а й головою кумекати. І постійно вдосконалюватися, тому що пов’язані з дронами технології дуже швидко розвиваються. Рішення часто доводиться приймати на ходу, вірніше, на льоту. Якось, коли я ще працював зі скидами (дрони, що скидають вибухові боєприпаси на ворога) й полетів на ворожу позицію, побачив через камеру, що дрон починають обстрілювати з автоматів. А через кілька секунд у камері з’явилися іскри й дим – загорілася батарея. Треба було терміново скидати боєприпас, щоб не втратити дрон повністю, і я зумів скинути його так, що ворожий піхотинець отримав поранення.
Віталій і сам неодноразово потрапляв під ворожі обстріли, під час яких «заробив» дві контузії.
– Ми вдало попрацювали під час одного виїзду – бахнули три ворожі машини, поранили піхоту. Але росіяни засікли наше місце й відправили FPV-дрони. Нас, по суті, врятувала маскувальна сітка – оператор дрона подумав, що ховаємося під нею й залетів туди, а ми були за два метри. Гахнуло тоді добряче. Ми кинулися звідти й тільки встигли заскочити в бліндаж, як посадку почали крити з арти й мінометів. Там я й отримав свою контузію. Наша артилерія засікла ворожу батарею й відкрила вогонь, так що вони врешті-решт замовкли, і ми змогли вибратися звідти. В лікарні мене «прокапали» тиждень, а далі я поїхав у заплановану відпустку.
Дружина Віталія ще навесні 2022 року народила доньку, зараз їй уже два роки. Саме заради своєї сім’ї у першу чергу воює боєць.
– Я не жалію, що пішов у ЗСУ. Шкода, що донька росте без мене, без батькової уваги. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя. Вважаю, що обов’язок кожного чоловіка – захищати свою домівку, свою сім’ю. Десь треба чимось і жертвувати. Ми, семеро друзів, могли й не піти в ЗСУ, говорити, наприклад, що не народжені для війни. Ніхто не народжений, ми ж не народилися з автоматами. Але всьому можна навчитися, а іноді й треба…
-->
До теми
- Джері: «На питання, коли закінчиться війна, у мене проста відповідь». Історія військового, який служить у ТЦК
- Закарпатські угорці відкрили кафе в Ірландії та назвали його на честь рідного села
- «Снаряд від танка влетів у бліндаж, де я ховався від обстрілу, і не вибухнув. Янгол-охоронець у мене точно є…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Пресофіцер 128-ї бригади Ярослав Галас: "Намагаюся писати про тих, хто бачить ворога на власні очі"
- «Може бути все, що завгодно, тому готуємось до всього». Як гвардійці проходять бойове злагодження
- "Я радий, що поранили мене, а не когось із хлопців" - історія розвідника з Ясіня
- Гранатометник "Вуйко". Випускник істфаку УжНУ, головний сержант Василь Лашкай захищає Україну з 2014 року
- «У мене угорське походження, і я вважаю, що моє місце тут – на передовій із бойовими товаришами…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я б не проміняв свій підрозділ на жоден інший…» Історія військового 128-ї бригади Василя
- Повний кавалер ордена «За мужність» закарпатець Олександр Козловський: «У нас є велика перевага – ми вміємо мислити нестандартно»
- «Росіяни, котрих ми брали в полон, були дуже перелякані й питали, чи ми їх розстріляємо..»
- Likvidator, або Звідки іменний пістолет від Буданова у військовослужбовця ТЦК
- «Йде війна, тому я мушу бути тут – про переведення в тил чи звільнення не думаю…» Історії з фронту від 128 бригади
- «Піхоті на війні найважче, але без неї ніяк…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Колись, у мирному житті, він був фотографом і працював на телебаченні. Знімав з Кузьмою «Шанс» і « «Шиканемо». А зараз він воїн.
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
До цієї новини немає коментарів