«Снаряд від танка влетів у бліндаж, де я ховався від обстрілу, і не вибухнув. Янгол-охоронець у мене точно є…» Історії з фронту від 128-ї бригади

10 років тому, 30 травня 2014 року, ужгородець Євген став першим бійцем мотопіхотного батальйону 128 ОГШБр, який був створений з початком російської агресії проти України. Боєць пройшов зону АТО-ООС, служив у кількох різних частинах, отримав поранення, звільнився в запас і займався бізнесом в Ужгороді. А з початком повномасштабки повернувся в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду й попросився в гірсько-штурмову роту.
– У мене великий військовий і воєнний досвід, але після поранення я був обмежено придатним (тоді ще існував такий статус), тому міг залишатися вдома, – каже Євген. – І все-таки в 45 років пішов у військкомат і вибрав 128 ОГШБр, гірсько-штурмовий батальйон. Хоча було багато інших варіантів, набагато лайтовіших, легших. Чому пішов? Уявіть, що в мою квартиру в Ужгороді приходить сусід і каже: «Одна кімната моя!» То як це? І потім, я пройшов АТО-ООС і чогось навчився. На початку повномасштабки було дуже важко, бо нові хлопці не мали бойового досвіду, максимум пройшли строкову службу. Вони йшли воювати, не знаючи нічого, а я мав сидіти? Це не для мене…
Якийсь час Євгена з огляду на його статус обмежено придатного залишили служити в пункті постійної дислокації в Мукачеві, однак він наполіг на переведенні в зону бойових дій і став кулеметником у штурмовій роті. Під час боїв на Бахмутському напрямку боєць отримав контузію й поранення, від важчих наслідків його врятував бронежилет.
– Наш підрозділ стояв між Бахмутом і Соледаром, позиції постійно обстрілювалися. Під час одного обстрілу я отримав невелике поранення, але залишився з товаришами. А через два дні нас обстріляв танк. Снаряд вибухнув поруч, і вибухова хвиля закинула мене на дерево, я застряг між гілками на висоті півтора метра. Отримав контузію і втратив свідомість, від важчих травм врятував бронік. Хлопці зняли мене з дерева й поклали в яму. Коли прийшов до тями – обстріл продовжувався, довкола вибухи, стрілянина, дрони. Я ще щось робив, відстрілювався, хоча нічого не пам’ятав. Тільки згодом, через кілька місяців, коли пройшов лікування й повернувся в роту, хлопці розповіли про цей епізод, і я теж почав уривками згадувати все…
Після лікування й реабілітації Євген повернувся в свій штурмовий підрозділ на передову. Бригада тоді стояла на Запорізькому напрямку, ворог регулярно обстрілював вогневі точки. Боєць знову потрапив під обстріл танка, і знову диво врятувало його.
– Російський танк почав працювати по нас, він стріляв навісом із закритої позиції, але прицільно. Снаряди вибухали в траншеях, і я кинувся в бліндаж. І тут потужний удар зверху, грюкіт, стелю щось прориває і врізається в землю за півтора метра від мене. Танковий снаряд влучив прямо в бліндаж, пробив накриття з кількох шарів колод, врізався в землю й не вибухнув! Це якесь диво… Бліндаж від удару обвалився, мене прикидало землею, побило колодами. Приходжу до тями, розплющую очі – темно, нічого не розумію. Я все-таки зумів вибратися з-під колод, навіть намагався ходити по позиціях. Обстріл ще не закінчився, і хлопці завели мене в інший бліндаж. А коли все стихло, евакуювали до медиків, які встановили контузію…
Загалом, починаючи із зони АТО-ООС, Євген, не рахуючи поранень, отримав три контузії. Перші дві сталися в один день, приблизно в один час і на одному напрямку з різницею в сім років!
– Я не релігійна людина, в церкву не ходжу, але дві контузії з різницею рівно в сім років і снаряд від танка, який влучив у бліндаж і не вибухнув… Янгол-охоронець у мене точно є, – вважає Євген… Я чудово розумію, де знаходжуся, і чим це може закінчитися. Тут буває дуже важко і страшно. Бояться всі – це природно – але, як кажуть у нас на Закарпатті, треба сокотитися (берегтися). У мене є досвід, я знаю, як поводитися в бою. І в мене є товариші, на яких можу покластися…
До теми
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
До цієї новини немає коментарів