Як українці в Угорщині допомагають українським біженцям та школярам

Значна частина уваги в рамках літньої школи була присвячена діяльності українських осередків у різних країнах світу, історії української еміграції та тим проєктам, які українці за кордоном втілюють на благо України. Один із завданням для студентів став запис інтерв’ю з представниками українських громад у різних країнах світу.

Сьогодні ділимося інтерв’ю з Олесею Кузо, координаторкою суботніх програм і літніх таборів у Real School Будапешт, керівницею групи “Мама і Малюк” у місті Будапешт. Інтерв’ю записали Топкіна Софія та Антонюк Вікторія.

GU: Пані Олеся, як Ви переїхали до Будапешта і як розпочалася діяльність Вашої освітньої групи для дітей?

Я родом з Луганської області, з міста Сіверськодонецька, і приїхала в Угорщину в 2014 році, тобто коли почалася війна. Тоді я на власному досвіді зрозуміла, наскільки важко змінювати життя, перелаштуватися. Ми приїхали як біженці, жили в таборі. Наша справа розглядалася аж сім місяців. Потім я вчила мову, призвичаювалась до нового. Після отримання дозволу ми переїхали в Будапешт. За фахом я - вихователь дошкільних навчальних закладів, тут починала з приватних занять з української мови для дітей.

Після народження своєї донечки я заснувала групу «Мама і Малюк» і згодом познайомилася з активістками майбутньої української асоціації «Єдність». Усім нам було важливо зберегти українську ідентичність наших дітей, щоб вони знали мову, культуру, історію, традиції України. Ми збиралися разом на свята, організовували заходи. Плюс ми мали суботню школу, тому що майже всі наші діти ходили в угорські садочки. А школа це був саме український острівець, де діти вчили мову, літературу і так далі.

В 2019 році, коли ми заснували організацію, нас було 15 мам. І в 2022 році все змінилося, ми з маленького осередку переформатували організацію на допомогу біженцям, до нас дуже багато дівчат ще приєдналися. Нас тепер 30. Ми вдвічі виросли завдяки тим людям, які приїхали сюди. Це – вчителі, волонтери, небайдужі люди, які хотіли якимось чином допомагати і бачили, що ми маємо вже в принципі доволі потужну силу.

Люди, які приїжджали після війни, були розгублені і ми не могли залишити їх сам на сам з усім цим. Перша наша велика зустріч була 5 березня 2022 року, коли ми по соцмережах оголосили, щоб всі принесли одяг і потрібні для біженців речі. Люди приходили з самого ранку і до ночі, ми привезли психологів, юристів для консультацій. Діти займалися з педагогами, поки мами намагалися вирішити всі необхідні питання.

GU: Як функціонує школа зараз?

Ми заснували декілька освітніх просторів. Ми також отримали офіційний дозвіл на двомовну українсько-угорську школу, тому з цього року матимемо такий офіційний статус (ред - двомовна школа почала працювати з вересня 2024 року).

Але ще до цього, в нас був дитячий садочок, який відкрився в кінці березня 2022 року. І туди на той момент приходило 60 дітей на день. За 2,5 роки ми прийняли в нашому садочку 800 дітей.

В нас був освітній осередок, який потім переріс в 5-денну школу. А він починався просто в приміщенні з двома вчителями. І дуже нас підтримала Real School, в якій я працюю тепер, бо вона нам дала модель свого навчання. Це – справді унікальна школа, де є інноваційний підхід до навчання дітей.

І ця школа нас підтримувала з перших днів. По-перше, Real School, надала приміщення під суботню школу. І ми з тої маленької нашої групки розширили нашу діяльність до 100 дітей. В суботу могло приходити 60 дітей, потім стало трошки менше. Тож ми мали приміщення від цієї школи для проведення суботніх занять. І я була координатором останній рік.

І основна мета суботньої школи була об'єднати дітей. Знову ж таки, дати мамам відпочити, поки діти на заняттях. І ми ставили акцент на цікавих заняттях, оскільки це - освітньо-мистецький центр, у нас було багато творчості. Плюс навчання тих предметів, які потрібні, -  українська мова, історія, основи етики, журналістика, навіть предмет по штучному інтелекту.

Навіть влітку (на момент запису інтерв’ю – ред.), у Real School ми проводимо літній табір, де є багато українських дітей, які навчаються за спеціальною ціною.

GU: Як Ваша організація співпрацює саме з іншими діаспорними організаціями, які є в Угорщині? 

Ми маємо дуже багато українців в Угорщині, і в тих містах, де українців – найбільше, вони можуть висуватися як депутати до органів місцевого самоврядування. Тобто представляти інтереси українців, допомагати просувати проєкти, доносити думку українців до влади.

І тому, коли нещодавно були вибори в місцеві самоврядування, наша організація, і інші організації в багатьох районах Угорщини тепер мають своїх представників в муніципалітетах. І це дає можливість більше поширювати інформацію, залучати людей, отримувати фінансування на освіту.

Ми маємо партнерів не тільки Будапешті, а й за межами столиці. Наприклад, на ближче до Австрії ми маємо дуже хорошу організацію Літера Ї. Ми обмінюємося досвідом, допомагаємо одне одному.

GU: Які ще напрямки діяльності має Ваша організація, окрім освітнього?

З перших днів війни ми проводимо демонстрації перед посольством росії і в інших місцях, популярних серед туристів, щоб доносити інформацію. Перший рік дуже багато було інформації про війну, про те, що відбувається. Але потім інтерес знижується. Ми це бачимо.

Тому ми маємо говорити завжди, що війна триває, люди досі гинуть. Наша діяльність теж спрямована на те, щоб світові розказувати про те, що відбувається в Україні. І також, звичайно, збираємо кошти під час наших заходів і передаємо до України. Ми відправляємо їх в медичні заклади, закуповуємо медичне приладдя, медикаменти відправляємо.

Ще один наш напрям – курси для матерів. Вони були різного спрямування – як для психологічного відновлення, релаксації, арт-класи, так і для професійної допомоги – зустрічі з юристами, щодо кар’єри, адаптації в Угорщині. Плюс організовували курси навчання англійської мови, угорської мови, для дорослих також.

GU: Які ресурси, на Вашу думку, найбільш потрібні від української діаспори?

Нещодавно, два тижні тому ми мали зустріч з представниками ООН. Один із них запитав, які проблеми існують для тих, хто приїжджає в Угорщину. І ми сказали, що найбільша – житло, людям в Україні немає куди повертатися. Як їм заробити тут на помешкання?

І це – найбільша, мабуть, проблема, тому що в Угорщині з відсутністю знань угорської мови дуже важко влаштуватися на роботу за спеціальністю, висококваліфіковану. Небагато людей хочуть підтримувати українців, отримати соціальне житло – теж проблема. І психологічний момент теж, важко все починати спочатку.

Українці – дуже сильна нація. Багато з наших тут знаходить роботу, відкриває бізнес, успішно себе реалізовує навіть в таких складних умовах. Ми це все переживемо.

GU: А як взагалі угорське населення ставиться до наших українців?

Тут по-різному буває. На початку війни в Будапешті люди дуже активізувалися. Якщо вони мали якісь вільні кімнати, вільні квартири, вони складали самі списки, щоб люди могли поселитися там, зустрічали українців на вокзалі.

Але є ті, хто нарікає і не підтримує санкції, обмеження проти росії. Є позиція влади країни, а є простих громадян. І люди розуміють, що українцям потрібна підтримка. І вони її українцям надають в повному обсязі.