«Найбільше на війні хвилює тиша». Закарпатський гвардієць розповів про перший бій, поранення і найбільші хвилювання на фронті

На Закарпатті проходив строкову службу, згодом підписав контракт і почав свій професійний шлях у війську. Після відповідної підготовки разом зі своїм підрозділом відправився в Донецьку область. Там молодий гвардієць разом з побратимами виконував бойові завдання на найвідповідальніших і складних напрямках, відбивав штурми російських агресорів і тримав позиції на найскладніших напрямках.

«На Сході ми побачили багато розбитих будинків, знищені росіянами міста і селища. Я здивувався, що там люди намагаються жити, ніби поруч немає війни. Це мене тоді дуже вразило. Пам’ятаю перший бій. Це був ранок десятого дня. До того до нашої позиції росіяни не підходили. Нам передали по радіостанції, що неподалік були помічена група з трьох бійців противника. Поступила команда на її знищення. Ми з моїм побратимом вийшли, відкрили вогонь, і він одного ліквідував, зав’язався бій. І тут ми почули звук FPV-дрона. Він влучив у другого, а третій втік і сховався у посадці. Бій закінчився, і ми знову зайняли наше укриття. Але я тоді думав, де ж подівся третій. Хвилювались, щоб він не закидав нас гранатами. Але настала тиша. І це найбільш хвилювало. Ось таке відчуття я помітив у години затишшя, бо сидиш, чекаєш постійно на якусь небезпеку, в голову лізуть всякі думки непотрібні. Або починаєш аналізувати те, що відбулося напередодні. Так, найбільше на війні хвилює тиша», – згадує Вадим Васильчук.

Закарпатці брали участь у боях під Бахмутом і під Покровськом. Гвардієць згадує, що тактика росіян різнилася. На першому напрямку більше використовували дрони і розвід групи, а на другому – були масовані постійні штурми ворожої піхоти за підтримки артилерії. Під час такого обстрілу Вадим і отримав поранення.

«До нашої позиції наближалося троє. Вони не знали, що ми там, це була розвідка боєм. Ми відкрили вогонь, вони відступили, і почався артобстріл. І так відбувалося постійно, ніби по сценарію: обстріл, затишшя, наступ противника. Я спочатку не зрозумів, що відбулося. Все шумить, нічого не зрозуміло, але щось пече. Не болить, а ніби опік якийсь. Подивився на руку, високо – під пахвою побачив кров. Були думки, що перебило артерію, і я не зможу зупинити кровотечу. Але мій товариш з позивним «Повар», сказав повзти до нього, і він мені допоміг. Було два уламки від снаряду, один пройшов навиліт, а інший досі в мені. Зараз про це спокійно розповідаю, а в той момент було страшно. Але досить швидко нас евакуювали і надали необхідну медичну допомогу», – розповідає гвардієць.

На своєму бронежилеті боєць носить патч з кабаном-кулеметником. Каже, що це подарунок від побратима. Він відображає позивний Вадима –  «Кабан» і улюблену зброю – кулемет Калашнікова.

В тяжкі хвилини, зізнається гвардієць, його підтримували думки про родину. Дома на бійця чекали дружина і маленький син. Кожного разу перед виходом на бойове завдання Вадим попереджав кохану, і перше, що робив, коли повертався, дзвонив їй у будь-який час доби. Гвардієць впевнений, що Україна вистоїть і переможе агресора, адже кожен з українських воїнів воює і за Батьківщину, і за своїх рідних і коханих: матерів, дружин і дітей.