«Колеги з інших областей розповідали, що знаходили вибухівку навіть у чаї»

Після таких страшилок водій-сапер групи піротехнічних робіт Юрій Чижич морально підготувався, що у відрядженні до Донецької області побачить мало приємного. Але реальність все одно його вразила – масштаби руйнувань на перший погляд навіть лякали. Утім піротехнік помалу до цього звик і навіть разом із колегами знайшов спільну мову з місцевими мешканцями, які пережили окупацію, надивилися на дії «асвабадітєлєй» і залюбки допомагали інформацією.
«Нам для роботи потрібно знати, з якої сторони можна під’їхати до поля, де велися бойові дії, де були прильоти, де ворог щось клав чи переносив. Люди нам підказували, показували на карті, де саме це могло бути».
Юрій навчився бути дуже обережним, адже небезпека чекала на них не лише під ногами, а й згори: нерідко над піротехніками пролітали ворожі винищувачі й випускали ракети по місцевій інфраструктурі. Сапер швидко зрозумів, що ключ до успіху – це відсутність паніки й чітке виконання інструкцій: «Найголовніше – це не поспішати, завжди бути уважним, йти в тому напрямку, який тобі заданий, нікуди не звертати. Завжди маркувати собі дорогу, щоб ти повернувся по своїх же слідах».
При цьому Юрій не лише турбувався про безпеку своїх колег – а й стежив за тим, аби ніхто не ходив голодним. Адже до війни він 6 років працював кухарем в ужгородських ресторанах: «Люди дуже раді були, що могли щось незвичного поїсти на ротації, окрім якоїсь тушонки з макаронами чи просто з хлібом. Готував їм карбонари, тальятеле, боґрачі, борщі, бульйони дуже любили».
Вдома без карбонари залишилися його дружина Руслана і п’ятирічний син Кирило. За словами Юрія, спочатку вони важко переживали розлуку, а потім звикли: «Головне телефонувати, любити, не забувати, цінити – і все буде добре».
До теми
- «Я змагаюся зі своїм тілом за можливість творити», - академік, народний художник України Володимир Микита
- Герої без зброї: начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Андрій Лісков про руйнівну війну, ризики та відбудову
- Історія охоронців українсько-словацького кордону: німецької вівчарки Каро та кінолога В'ячеслава
- «Я порадив сусіду, котрий ховається дома, навчити поводженню зі зброєю своїх дітей. Бо якщо воювати не хоче він, тоді доведеться їм…» - воїн 128-ї бригади
- Від спецефектів у кіно до виробництва вибухівки на війні. Як боєць бригади «Хижак» керує мануфактурою боєприпасів
- Амбасадор Закарпаття у Словаччині розповів, що думає про війну
- «На бойові завдання людей відправляють тільки після того, як упевняться, що вони досконало володіють технікою…» Історія Дмитра, бійця 128 бригади
- «Війна – це не строкова служба, тут усе по-іншому. Небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному плані набагато легше…» Історія бійця 128-ї бригади
- «На Запоріжжі наша мінометна міна влетіла прямо в люк російського танка, що рухався підтримати піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади
- Снайпер, офіцер, бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак: "Гіршого за Бахмут пекла я не бачив. Але найгірше, що висновків ніхто не робить"
- Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем
- «Я розумів, що рано чи пізно доведеться воювати, тому сприйняв мобілізацію нормально…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади
- Капелан Микола Багіров: «На війні Бога не ділять»
- Команда Eco Film Festival від Chysto.de оголосила переможців кінопремії імені Романа Жука, який загинув навесні 2022 року, захищаючи Україну
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів