Герої без зброї: начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Андрій Лісков про руйнівну війну, ризики та відбудову
«Страх – це реакція будь-якої нормальної людини на небезпеку, але він не повинен тобою керувати. Просто не слід себе накручувати, а натомість дотримуватися усіх заходів безпеки», – переконаний начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Андрій Лісков.
Чого він тільки не робив за понад 20 років служби: ліквідовував наслідки паводків, знищував вибухові знахідки, розчищав дороги від снігових завалів… А протягом 2024-го тричі їздив на Харківщину в складі зведеного механізованого загону.
Поки чоловік працював на деокупованих територіях, то спостерігав за руйнуванням буквально всього довкола:
«У селищі, де я побував у трьох відрядженнях, за рік інфраструктура була знищена відсотків на 80, житлові будинки – відсотків на 40. Тобто це вже таке собі селище-примара, просто як Прип’ять».
І оскільки Андрій з колегами перебували практично біля лінії розмежування, то й самі ризикували повторити долю зруйнованих осель через постійні артилерійські атаки, мінометні обстріли й нальоти безпілотників. Оберігало від трагедії бійців ДСНС лише чітке слідування інструкціям:
«Нас попереджали про небезпеку, ми спокійно відходили. Техніку старалися заховати десь у лісопосадку, коли це дозволяла пора року. Найголовніше було відійти від машини, адже великий дрон не витрачатиме час на людей – у нього в пріоритеті техніка».
Небезпека чатувала на інженерів не лише під час роботи – боязко було навіть спати: «Одна з найстрашніших штук – це КАБ (корегована авіаційна бомба). Летить і гудить як літак, потім бабах – і будинку немає. Одна така впала десь за 50 метрів від того місця, де ми проживали, інша за 80. Два помешкання зруйновано, а воронка завглибшки десь метрів під 20, і в діаметрі так само».
Утім, незважаючи на всю ризикованість подібної роботи, Андрій рішуче налаштований на наступні відрядження – адже роботи ще непочатий край: «Буде мир – треба буде все відбудовувати. Спочатку очистити територію від вибухонебезпечних предметів. Потім розчистити всі завали зруйнованих будинків. Далі вже розпочнеться відбудова. Роботи нам ще вистачить не на одне покоління…»
До теми
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- Закарпатець на позивний «Трамп»: «Віддати Донбас? А як дивитися в очі дітям тих, хто там загинув?»
- Педагоги, якими пишається Закарпаття: шлях сертифікації та нові можливості
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Розумом у Берліні, а серцем в Україні. Як вчителька з Ужгорода опанувала німецьку та вчить дітей у Берліні
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- Поліцейський, що малює ікони: під час АТО долучився до лав Нацполіції, а в розпал війни відкрив виставку в закарпатському замку Сент-Міклош
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- У Коритнянах створили осередок Пласту
- В Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Робочі будні пліч-о-пліч: як дівчата та хлопці у митній формі спільно працюють на кордоні з Євросоюзом
До цієї новини немає коментарів