Герої без зброї: начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Андрій Лісков про руйнівну війну, ризики та відбудову

«Страх – це реакція будь-якої нормальної людини на небезпеку, але він не повинен тобою керувати. Просто не слід себе накручувати, а натомість дотримуватися усіх заходів безпеки», – переконаний начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Андрій Лісков.
Чого він тільки не робив за понад 20 років служби: ліквідовував наслідки паводків, знищував вибухові знахідки, розчищав дороги від снігових завалів… А протягом 2024-го тричі їздив на Харківщину в складі зведеного механізованого загону.
Поки чоловік працював на деокупованих територіях, то спостерігав за руйнуванням буквально всього довкола:
«У селищі, де я побував у трьох відрядженнях, за рік інфраструктура була знищена відсотків на 80, житлові будинки – відсотків на 40. Тобто це вже таке собі селище-примара, просто як Прип’ять».
І оскільки Андрій з колегами перебували практично біля лінії розмежування, то й самі ризикували повторити долю зруйнованих осель через постійні артилерійські атаки, мінометні обстріли й нальоти безпілотників. Оберігало від трагедії бійців ДСНС лише чітке слідування інструкціям:
«Нас попереджали про небезпеку, ми спокійно відходили. Техніку старалися заховати десь у лісопосадку, коли це дозволяла пора року. Найголовніше було відійти від машини, адже великий дрон не витрачатиме час на людей – у нього в пріоритеті техніка».
Небезпека чатувала на інженерів не лише під час роботи – боязко було навіть спати: «Одна з найстрашніших штук – це КАБ (корегована авіаційна бомба). Летить і гудить як літак, потім бабах – і будинку немає. Одна така впала десь за 50 метрів від того місця, де ми проживали, інша за 80. Два помешкання зруйновано, а воронка завглибшки десь метрів під 20, і в діаметрі так само».
Утім, незважаючи на всю ризикованість подібної роботи, Андрій рішуче налаштований на наступні відрядження – адже роботи ще непочатий край: «Буде мир – треба буде все відбудовувати. Спочатку очистити територію від вибухонебезпечних предметів. Потім розчистити всі завали зруйнованих будинків. Далі вже розпочнеться відбудова. Роботи нам ще вистачить не на одне покоління…»
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів