Вікторія Тимчик - про те, як Закарпаття адаптує стратегії імунізації до унікальних реалій прикордонного регіону
Вікторія Тимчик, в.о. генерального директора Закарпатського обласного центру контролю та профілактики хвороб: «Наше завдання — зробити імунізацію доступною, зрозумілою й частиною культури здоров’я кожної громади. Ми не просто звітуємо про цифри — ми працюємо з людьми, слухаємо їх і реагуємо на виклики в полі».
1. Які найбільш яскраві кейси з імунопрофілактики у Закарпатській області ви могли б виділити?
Одним із ключових прикладів стала кампанія додаткової імунізації дітей, які пропустили планові щеплення. У 2024 році вдалося охопити майже 17,2 тисячі дітей вакцинацією від кашлюка, дифтерії та правцю. Це надзвичайно важливо для нашого регіону, враховуючи транскордонний характер Закарпаття та постійний ризик інфекційних спалахів. Також ми продовжили роботу з вакцинацією ромських дітей, залучаючи міжнародних партнерів.
2. Як ви оцінюєте загальний рівень охоплення щепленнями в області?
Ми спостерігаємо поступове покращення. Вакцинація дітей набирає темп, зокрема завдяки нашій кампанії з додаткової імунізації, тісній співпраці з сімейними лікарями та освітніми установами. Водночас залишаються окремі громади, де рівень охоплення ще недостатній, тому ми продовжуємо роботу з адресною комунікацією та виїздами мобільних бригад у школи й дитсадки.
3. Яку роль відіграє ваш Центр у формуванні стратегії імунізації в області?
Наш Центр координує розробку та впровадження обласної стратегії імунопрофілактики. Ми тісно взаємодіємо з Департаментом охорони здоров’я, медзакладами первинного рівня та міжнародними організаціями.
4. Як змінилася робота Центру з початку повномасштабної війни?
Нам довелося переглянути логістику, забезпечити доступ до вакцин для ВПО та врахувати нові міграційні виклики. Ми мобілізували додаткові ресурси, тісніше працювали з громадами та збільшили кількість виїздів мобільних команд до віддалених населених пунктів. Також посилили моніторинг епідемічної ситуації, зокрема щодо гепатиту А, кашлюку та кору.
5. Які соціальні та етнокультурні особливості регіону впливають на комунікацію про щеплення?
Закарпаття багатонаціональне: угорці, роми, словаки, румуни, українці. Тому ми адаптуємо інформаційні матеріали кількома мовами, залучаємо лідерів громад, священників та місцевих активістів. У громадах ромської нацменшини ми працюємо через авторитетних представників, які стають амбасадорами вакцинації.
6. Яку роль у вакцинальних кампаніях відіграють місцеві лідери, вчителі, священнослужителі?
Це наші ключові партнери в комунікації. Їхнє слово має значення в громадах. Залучення вчителів та духовенства дозволяє зменшити страхи та упередження. Наприклад, у кількох ОТГ саме священники ініціювали розмови про користь вакцинації після наших зустрічей.
7. Чи були випадки відмови громад від вакцинації? Як діяли?
Такі випадки бували, зокрема у закритих релігійних громадах. Ми не тиснемо, а пояснюємо, показуємо приклади з інших сіл, залучаємо авторитетних осіб. Іноді допомагав особистий приїзд фахівців у громаду для відповідей на всі запитання.
8. З якими основними викликами ви зіштовхнулися під час реалізації вакцинальних кампаній, особливо у важкодоступних або прикордонних районах?
Основними викликами є географічна віддаленість деяких населених пунктів, складні логістичні умови та обмежений доступ до медичних послуг. Для подолання цих труднощів ми організовуємо мобільні бригади, забезпечуємо належну інфраструктуру для зберігання вакцин та тісно співпрацюємо з місцевими громадами.?
9. Чи застосовували ви якісь інноваційні або креативні методи комунікації та залучення населення? Що спрацювало найкраще?
Ми використовували різні інноваційні підходи, зокрема створення відеороликів з участю відомих особистостей, інтерактивні заходи для молоді та використання соціальних мереж для поширення інформації. Найефективнішими виявилися ті методи, які були адаптовані до специфіки конкретної громади та враховували її культурні особливості.
10. Які стратегічні цілі має ваш Центр на найближчі роки?
Наш Центр фокусується на підвищенні охоплення рутинною імунізацією, особливо серед дітей у сільських і важкодоступних громадах. Ми працюємо над покращенням взаємодії з первинною ланкою, щоб забезпечити своєчасне внесення щеплень до медичних карт та їх фактичне проведення.
У пріоритеті — посилення навчання медичних працівників у сфері ефективної комунікації щодо щеплень. Для цього ми плануємо розширити практику виїзних тренінгів, семінарів та консультацій на базі лікарень і амбулаторій.
Також розвиваємо механізми моніторингу охоплення щепленнями в розрізі громад, щоб вчасно виявляти проблемні зони і працювати з ними адресно.
Крім того, ми прагнемо посилити міжсекторальну співпрацю: залучати до імунізаційних кампаній освітні установи, громади, релігійних лідерів та молодіжні ініціативи. Це дає змогу зробити вакцинацію частиною ширшої культури піклування про здоров’я в регіоні.
Наше завдання — щоб кожна дитина в Закарпатті мала рівний доступ до якісної профілактики інфекційних захворювань.
До теми
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- Таємниця Клари Буткаї: камінь в Ужгородському замку зберігає зворушливу історію XVII століття
- Рятувальник Олександр Брайловський про те, як не зламатися там, де світ валиться під ногами
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
До цієї новини немає коментарів