Всі її поважали

Влітку 2003 року ми, випускники юридичного факультету, закінчили Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права. Кожен пішов своєю власною дорогою по життю, але щороку, 10 жовтня, на день юриста ми збираємося як один курс.

Та з 10 серпня 2005 року наш курс втратив свою незмінну старосту – Зоряну Петканич (Лаврів). Ніхто з нас не залишився байдужим до трагедії, що сталася рік тому, і попрощатися з Зоряною прийшли всі. Хтось її любив, може, хтось і ні, але всі її поважали – це точно, а вона любила всіх нас – свій курс.

Зоряна заступалася за нас перед викладачами, адміністрацією інституту, і, повірте, багато їй за нас перепало. Але вона ніколи не боялася відповідальності, не ховалася за чужі спини. При цьому викладачі ставилися до неї як до сумлінної і дуже розумної студентки.

Завжди така активна, життєрадісна, саме втілення життєдайної сили і прагнення до найкращого. Такою вона залишилася до кінця. Коли вона потрапила до лікарні, нікому не дзвонила, не жалілася, ніхто з однокурсників навіть не знав про те, що їй погано. Саме тому повідомлення про її смерть стало шоком для всіх, хто її знав. Ніхто не міг повірити в те, що сталося.

У кожного з її однокурсників залишилися якісь свої власні спомини і яскраві враження, пов’язані з Зоряною. Ми хочемо поділитися ними, ще раз згадати нашу неповторну старосту Лаврів Зоряну.

Розповідає Вікторія Роман (Кішко): "Я багато чого можу розповісти про Зоряну, оскільки ми були подругами ще з 10 класу і просиділи за одною партою 5 років. Найбільше мені запам’ятався один випадок ще зі школи. Один наш однокласник перевернув квітку і відмовився прибирати за собою. Зоряна взяла віник, совок і підмела, винуватця ж попросила викинути сміття в кошик. Та він відмовився це зробити. Тоді вона пригрозила, що викине це сміття на нього, і коли він все одно відмовився – вона справді викинула сміття на нього".

"Пам’ятаю, – згадує Михайло Петрішка,– як ще з перших днів навчання у коледжі при УжДІІЕП, а потім і в студентські роки на юридичному факультеті цього ж вузу завжди спілкувалися та товаришували з Зоряною, бо й сиділи в аудиторії ми за сусідніми партами. Звичайно, таку яскраву, душевну, доброзичливу, дружню та чуйну особистість з великими організаторськими здібностями пам’ятатимеш завжди, адже ж увесь час навчання Зоряна була старостою курсу, вождем у позаучбові хвилини та улюбленицею всіх однокурсників. Спілкування з нею приносило, особисто мені, лише задоволення та душевну радість. На її дружнє плече можна було завжди розраховувати у будь-яку хвилину як у стінах навчального закладу, так і в приватному житті. Думаю, та що там думаю, переконаний, що така людина, як наше сонечко Зорянка, принесла б суспільству багато-багато користі".

Розповідає Дана Буц (Павленко): " Мені досі не віриться, що Зоряни немає поряд з нами. У це дуже важко повірити всім, хто її знав. І до цього не можна звикнути. В моїй пам’яті вона завжди була життєрадісна за будь-яких обставин, і ще могла підбадьорити будь-кого в поганому настрої. Зоряна ніколи нікому не відмовляла в допомозі, могла дати відповідь на будь-яке запитання. Я не пам’ятаю, мабуть, жодного випадку на контрольній чи екзамені, щоб у неї спитати, а вона не знала або не схотіла дати відповідь. Востаннє я бачила Зоряну в пологовому будинку, коли народилася її донечка Жанна. Саме такою, як тоді, вона назавжди залишиться в моїй пам’яті – найщасливішою".

Згадує Світлана Росоха: "Ми познайомилися з Зорянкою навчаючись у коледжі УжДІІЕП. Завжди виникало питання: звідки у молодої дівчини стільки мудрості і терпіння до оточуючих? Адже Зорянка була не тільки старостою нашого курсу, але, крім того, вона була активним громадським діячем й поза межами інституту. Викликало захоплення безмірна доброта, талант та неабиякі організаторські здібності. Люблю, поважаю, пам’ятаю…".

Говорить Наталія Луценко (Тарахонич): " Із Зоряною я познайомилася, коли вступила на перший курс юридичного факультету УжДІІЕП, вона втілювала собою впевненість, силу волі, мудрість, підтримку, доброту, щирість. Вражало те, що вона зав-жди все встигала, які б проблеми у неї не були, вона завжди була в гарному настрої, впевнена в тому, що все пройде, ніякі життєві негаразди не могли зламати цю сильну і тендітну дівчину. Зоряна будь-які вчинки інших людей бачила лише з позитивної сторони, завжди старалася зрозуміти, чому людина зробила погано. Ми були подругами багато років. Дуже важко сприймати те, що її більше нема, але якщо в мене в житті виникає якась проблема, я завжди думаю: а як зробила б Зоряна?".

Згадує Андріана Ворожильчак: "Чудова дівчина, любляча дружина, прекрасна мама, освічена, добродушна – ось далеко не весь перелік хороших слів, які можна сказати про Зоряну, але, на превеликий жаль, сьогодні це тільки спогади, що залишились в наших душах. За роки, проведені разом, шкільні та студентські, бувало всяке : і радості, і неприємності, але Зоряна завжди всім допоможе – кому добрим словом, кому порадою, кому конспектом, а кому навіть і "шпорою". І хто ж міг знати, що доля так складеться, що стільки енергії, мрій, планів на майбутнє залишаться не втіленими в життя. Зараз її вже немає з нами, а серце не вірить, не хоче вірити, що в місті більше не зустрінемось, не поговоримо. Кажуть, в світі багато схожих людей, інколи йду по вулиці, дивлюсь – ВОНА, а потім розумію, що це лише примарилось, але, на жаль, в реальності немає місця для ілюзій. Залишаються тільки спогади та надія, що цей світлий образ юної, життєрадісної студентки, який залишився в нашій пам’яті, назавжди буде і в наших серцях".
До всього вищесказаного хочеться ще раз висловити співчуття рідним Зоряни. З її смертю у більшості з нас пішла з життя близька людина, яка віддала частинку свого тепла не тільки своїй родині, але і кожному з нас. Вона назавжди залишиться в наших серцях…

http://www.tribuna.org.ua

 

13 серпня 2006р.