Мукачівський прихисток: як митець відроджує творчість у будинку Ерделі

Окрім них, у приміщенні представлені оригінали рукописів, телеграм, листів, малюнків та інших особистих речей художника. На другому поверсі та в сусідній будівлі облаштували простір для митців, які приїжджатимуть на культурні заходи, а зараз там проживають вимушено переміщені художники.

За словами художника Олександра Жильцова, який зараз там працює, це місце – не просто музей. Воно постійно живе завдяки пленерам, конференціям та екскурсіям.
«Цей будинок – він навіть більше, ніж прихисток. Тут якась особлива енергетика, адже після пережитого я майже вісім місяців не міг малювати», – розповів Олександр.

До початку повномасштабного вторгнення Олександр жив у Києві, а його майстерня була під містом. Там після 24 лютого 2024 року він два тижні переховувався у бомбосховищі, а потім його евакуювали на Закарпаття. Спочатку митець перебував в Ужгороді, а згодом почав працювати в Мукачеві.
«Тут я працюю кожен день з такою жадібністю, що не можу зупинитися. Коли я приїхав, у мене не було ні фарб, ні пензлів. А з того часу я зробив вже майже 100 робіт», – зазначив Олександр Жильцов.

Для своїх картин художник використовує олію, акварель, пастель, але саме кулькова ручка тепер стала його улюбленим інструментом. Олександр вважає, що це недооцінений матеріал, який дозволяє досягти глибини та створювати цікаві візуальні ефекти, нашаровуючи кольори.
«Я не люблю малювати занадто прямолінійно, зокрема дим, розруху, шахеди, бо це просто поверховість, те, що ми бачимо. А можна намалювати квітку під час війни, і вона більше скаже про війну, ніж той шахед», – роздумує митець.

До слова, нещодавно Олександр створив серію пастелей під назвою «Ландскнехти». Назва присвячена найманцям доби раннього Відродження, які не боялися бути яскравими попри соціальні норми. Він порівнює їх із сучасними воїнами, які також можуть бути веселими і не боятися смерті.
«Мистецтво йде далі, воно розвивається, набирає обертів, і це дуже важливо», – розмірковує Олександр Жильцов.





Карпатський Телеграф
До теми
- “Старіння” майстрів та унікальні техніки: як на Закарпатті рятують від забуття традиційні дерев’яні ремесла
- “Чудова десятка” закарпатської літератури, або що варто прочитати про наш край?
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Та котра би жона пішла в полонину?» Про що говорять біля домашньої ватри вівчарі Хустщини, які зійшли після літування
- Доторкнутися до грона і полюбити своє. На Закарпатті для майбутніх виноробів та туристів влаштували відкритий збір винограду
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Станцювати чардаш, побачити клявзи й потрапити під полонинську грозу. Туристична подорож Закарпаттям століття тому
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- 12 замків Закарпаття: які з середньовічних фортець можна оглянути та які не пощадив час, люди і війни
- Археологічне відкриття на Закарпатті: у Берегові виявили руїни замку
- Стати кращою версією себе. Навіщо сучасні українські підлітки на два тижні виходять із зони комфорту й живуть без гаджетів у лісі
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- Закарпаття в експедиціях, архівах і на плівці: історія американського історика Джона Свонсона
- Від Сколе до Мукачева: унікальна веломандрівка 1912 року очима Рудольфа Вацека
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном

До цієї новини немає коментарів