Незряча поетеса з Хуста Любов Сливка про материнство, роботу та доступність

Більше про материнство без зору Любов Сливка розповіла Суспільному.

"Взагалі у мене зір був слабкий з дитинства, але повністю зір я втратила в 28 років. Прийняла це звичайно дуже важко. Але пройшло вже багато років і розумію, що в житті немає нічого неможливого. Бог дає сили пережити всі труднощі", — поділилася жінка.

Найважчим періодом стала адаптація до материнства без зору. На той момент донька Любові була ще зовсім маленькою.

"Для мене було найскладнішим адаптуватися у вихованні дитини, я не бачу навіть ложечку до ротика їй піднести… але навіть, будучи в тому важкому стані, я не опускала рук, я боролася, бо я мала для кого це робити",— додала вона.

Поступово Любов почала шукати можливості для нового етапу життя. Вирішальним стало знайомство з іншими незрячими людьми та поява телефону із активацією голосом: "Я зрозуміла, що я не одна… я також мушу щось робити… донечка і творчість — оці два такі великі мотиватори, які мене тримали і тримають до тепер".

Навчання роботі з комп’ютером стало наступним кроком. Спочатку — аудіоуроки, далі — курси для людей з інвалідністю.

"Перше, що я прописала, це слово "мама". І це було протягом чотирьох років… не одразу все вдалося, а помаленьку, крок за кроком", — розповіла Любов Сливка.

Після десятирічної паузи вона повернулася до творчості вже після втрати зору: "Я написала вірш "Надія" і після того воно в мене потекло, полилося рікою, мене надихало те, що моя поезія подобається людям".

Збірку "Серцем відчуваю" Любов видала і плоским друком, і шрифтом Брайля: "Всі кошти із презентації пішли на друк Брайля, ці книжки я дарувала всім небайдужим".

Хресна мама Любові поділилася — навіть після втрати зору жінка не втратила внутрішньої сили.

"Вона не падала духом ніколи… Щоби люди виділи, що не треба падати духом, що з всього є вихід", — розповіла хресна Любов Липчей.

"Головне не опускати рук… темрява — це ще не закінчення життя, можна жити в темряві повноцінно", — повідомила Любов Сливка.