Понад 500 військових та близько 40 капеланів: роми Закарпаття під час великої війни

Проте реальна кількість ромів Закарпаття, які пройшли військову службу з початку  повномасштабного вторгнення, може бути більшою. Оскільки держава не веде статистики військовослужбовців за етнічною належністю, не всі військові публічно говорять про своє походження, а частина вже завершила службу. 

За роки повномасштабного вторгнення закарпатські роми не тільки захищають країну. Представники ромської громади долучалися до допомоги переселенцям, збору гуманітарної допомоги, підтримки військових. У громаді сформувався капеланський рух, працюють волонтери, з'явилися ромські ветерани та ініціативи для їхньої підтримки. 

У перші дні великої війни Закарпаття стало одним із регіонів, куди масово прибували люди з територій активних бойових дій. До допомоги переселенцям долучилася й ромська громада області. Люди самоорганізовувалися, допомагали тим, хто прибував на Закарпаття, збирали гуманітарну допомогу, підтримували військових та разом з іншими мешканцями готували міста до можливих загроз.

Серед них, один з найактивніших – Мирослав Горват,  громадський діяч, депутат Ужгородської міської ради та багаторічний лідер ромської громади. Після початку повномасштабного вторгнення він підтримував зв'язок із ромськими родинами, військовослужбовцями та військовими структурами, долучався до організації й передачі допомоги. Окремим напрямом стала комунікація між сім'ями ромських військовослужбовців та військовими структурами – зокрема у випадках, коли родинам потрібно було знайти необхідні контакти або зрозуміти, куди звертатися по допомогу.

«За оцінками представників ромських громадських організацій, лідерів громади та активістів, понад 500 ромів із Закарпаття служили або продовжують служити у ЗСУ. Серед них є добровольці, мобілізовані військовослужбовці, а також ті, хто мав бойовий досвід ще до 24 лютого 2022 року. Частина отримала поранення, частина вже повернулася з війська і має статус ветерана. Є й загиблі, – каже Мирослав Горват. – Окремою частиною цієї історії є військові, які до повномасштабного вторгнення майже не розмовляли українською. Частина ромських громад Закарпаття є угорськомовними, в інших родинах у повсякденному житті переважає ромська мова».

 

 

Для декого українська стала мовою, яку довелося активно опановувати вже під час служби – щоб розуміти накази та спілкуватися з побратимами. До війни частина цих людей мало подорожувала Україною і жила переважно життям своєї родини та громади. Після початку вторгнення вони пішли захищати державу, в якій живуть їхні родини.

Серед ромських військовослужбовців із Закарпаття є ті, хто пройшов важкі напрямки фронту, отримав поранення та повернувся додому ветераном. Хтось захищав Україну ще з 2014 року, хтось — із 2022-го. Тиберій Лойзи, якому вже понад 50 років, і сьогодні продовжує захищати нашу державу. Один з ветеранів -- Віктор Ільчак, ром який почав воювати ще з 2014 року, працює та розвиває свою громаду. І таких ромів багато не лише в Ужгороді, а й у Мукачеві, Сваляві, Перечинському районі та інших громадах Закарпаття. Також  ветерани війни, які пройшли бойовий шлях:  Василь Каналош, Ігор Котлар, Богдан Котлар. 

Прощання із загиблими військовими стали частиною воєнної реальності ромських родин Закарпаття. На похорони приходять родичі, військові побратими, представники громади, пастори та знайомі. Поруч з українським прапором можна побачити ромський. Під час прощання звучать молитви, пастори говорять про життя військового, його родину та службу.

Ще одним напрямом допомоги війську стало капеланство. За оцінками представників громади, близько 40 ромів Закарпаття стали капеланами або долучилися до капеланської діяльності та допомоги військовим. Одним з активних учасників розвитку цього руху став пастор Іван Балог. А також капелан Дучу (Віталій) з ромського поселення у Середньому, який допомагав протягом багатьох років їздив на Схід, підтримуючи військових.

Навколо капеланських ініціатив об'єдналися ромські пастори, служителі та представники різних церков і громад. Їхня діяльність не обмежувалася релігійною підтримкою. Капелани їздили до військових, спілкувалися з пораненими та військовослужбовцями, які пережили втрату побратимів. Разом із цим вони доставляли військовим ліки, продукти, одяг та інші необхідні речі.

В Ужгороді започаткували ветеранський рух, спрямований на об'єднання ромських учасників бойових дій, ветеранів, капеланів та волонтерів. Серед його завдань –  підтримка ветеранів і поранених, допомога військовим та родинам загиблих, а також супровід людей, які після фронту повертаються до цивільного життя. Для ромської громади це відносно новий напрям роботи. Разом із питаннями документів і соціальних гарантій постають потреби в реабілітації, психологічній та соціальній підтримці, працевлаштуванні й адаптації ветеранів після служби. Благодійний фонд «Благо» багато зробив для військових, зокрема регулярно передавав допомогу. Значну підтримку надавали релігійні громади, зокрема закарпатські ромські церкви та пастори, які допомагаали і продовжують допомагати військовим на сході. Також активно долучалися громадські організації та волонтери.

За даними Закарпатської ОВА, в області проживає понад 50 тисяч ромів. Ромські громадські організації під час власних підрахунків у 2020 році оцінювали чисельність громади приблизно у 100 тис. людей. Актуального окремого підрахунку після початку повномасштабної війни немає.

Війна вплинула не лише на участь ромів у війську, а й на процеси всередині громади. За словами Мирослава Горвата, у ромських поселеннях стало більше української символіки, а українська мова частіше звучить у повсякденному спілкуванні, особливо серед молоді. У церквах моляться за військових, поранених, полонених та родини загиблих.

Водночас військова служба ромів не скасувала проблем, з якими громада стикалася до війни. Йдеться про дискримінацію, доступ до освіти й роботи, соціальний захист, документування, житлові умови та доступ до медичної допомоги. Тепер до цього переліку додалися потреби ромських військових, ветеранів, поранених та сімей загиблих.

Заголовок

 

12 жовтня 2026р.