Спочатку привозив військовим автомобілі, а потім сам опанував бойові дрони: історія журналіста, а нині прикордонника Костянтина Черкая

Спочатку привозив військовим автомобілі, а потім сам опанував бойові дрони: історія журналіста, а нині прикордонника Костянтина Черкая
Історію військового розповіли на сторінці 27-го прикордонного загону.

 

Костянтин Черкай кілька років возив автомобілі на фронт. Разом з волонтерами долав понад тисячу кілометрів і передавав ключі військовим. Тоді він повертався додому, до свого цивільного життя. А у 2025 році сам опинився у війську, опанував безпілотники й почав працювати повітряним розвідником.

Тепер сержант Костянтин Черкай служить у Мукачівському прикордонному загоні.

Початок цієї історії зовсім не схожий на шлях людини, яка заздалегідь обрала військову професію. Понад двадцять років Костянтин працював у журналістиці, займався фотографією, мав досвід у геології та геодезії.

Після початку повномасштабного вторгнення він знайшов спосіб допомагати тим, хто воював. Понад три роки Костянтин долучався до ужгородської волонтерської команди, рушієм якої був письменник Андрій Любка. Люди різних професій збирали гроші, купували автомобілі за кордоном і самі доставляли їх військовим, зокрема на Донеччину.

Поїздки були нелегкими - близько 1300 кілометрів в один бік, короткий сон, постійна втома. Костянтин бачив у цьому й особисте випробування: хотілося перевірити, скільки витримаєш, чи зможеш упоратися з дорогою, втомою.

Та головною причиною їхати знову була потреба військових у машинах.

«Коли віддаєш машину бійцю й бачиш, наскільки вона потрібна, розумієш, що все це було недарма. Тобі дякують, і ти знаєш, заради чого наступного разу знову сядеш за кермо», - згадує Костянтин.

На перших маршрутах він проїжджав деокупованими територіями Харківщини. Що ближче до фронту, то виразніше відчувалася війна. На узбіччях стояла знищена російська техніка, поля залишалися незасіяними через міни, а люди жили поруч із небезпекою, яка могла повернутися будь-якої миті.Побачене викликало біль за тих, хто втратив домівки та близьких, і ненависть до ворога, який усе це зруйнував.

Волонтерські поїздки тривали. Під час передачі автомобілів військові не раз говорили, що їм потрібні машини, дрони й люди.

«Машини ми привозили, дрони теж були серед вантажів. А потім настала черга стати тими людьми», - каже він.

З початку 2025 року Костянтин у лавах ДПСУ. Після базової загальновійськової підготовки сержант опанував керування безпілотниками, пройшов додаткове навчання й потрапив до бойового підрозділу. До того він не мав досвіду пілотування БПЛА, тож спочатку там до 56-річного пілота придивлялися обережно, але практичні перевірки показали, що він може працювати за фахом.

Так почалася його служба у повітряній розвідці. Разом із побратимами Костянтин стежив за визначеною ділянкою, виявляв ворожі позиції та небезпеки на маршрутах, передавав інформацію, яка допомагала українським військовим діяти точніше. Робота тривала і вдень, і вночі, а від уважності екіпажу залежало багато.

Значно складніше було звикнути до того, що безпілотник можна втратити.

«Спочатку боявся пошкодити дрон або втратити його. Але на війні до цього звикаєш. Після першого втраченого дрона стаєш спокійніше. Головне - виконати завдання», - пояснює прикордонник.

Особливо виразно результат своєї роботи він відчував тоді, коли бачив на екрані, як українська артилерія завдавала ударів по ворожих позиціях, які раніше виявила їхня розвідка. Бувало й так, що вдавалося помітити ворожого дрона-«ждуна», який чатував на дорозі на українських військових. Вчасно передана інформація могла допомогти уникнути небезпеки.

Одного разу за тонкою дерев'яною стіною Костянтин почув пропелери ворожого FPV-дрона й зрозумів, що той шукає ціль. Дрон його не помітив і полетів далі.

Рідні Костянтина не знали, де він служить насправді. Коли він перебував на найнебезпечніших ділянках, казав, що перебуває в тилу, на кордоні з Білоруссю, де значно спокійніше. Не хотів, щоб близькі постійно хвилювалися за нього. Правду вони дізналися вже після його повернення до Мукачева.

За час служби Костянтин зустрів чимало людей, яких згадує з вдячністю. «Мені завжди щастило на людей», - каже він. Командири, інструктори, побратими - багато хто був готовий допомогти, підтримати, чогось навчити. З деякими спілкування не закінчилося після переведення до іншого підрозділу. Одним із таких людей став Сашко, земляк, із яким Костянтин пройшов підготовку й служив в одному бойовому підрозділі. Вони були приблизно одного віку, і в непростих умовах ця близькість багато важила. Сашко міг підтримати, підбадьорити або просто побути поруч.

«Він умів говорити, коли треба, і мовчати, коли треба. Для мене це важливо», - згадує Костянтин.

Сам він звик до самостійної роботи й частіше уникав великого кола спілкування. Проте служба змінила його ставлення до людей: він навчився більше цінувати тих, хто поруч у складний момент.

Позивний Тедді й досі нагадує про цивільне життя, з якого він прийшов у військо. Це ім'я його першого собаки, йоркширського тер'єра. Костянтин каже, що не намагався вигадати для себе нового образу. Він прийшов до війська з цивільного життя зі своїм досвідом, звичками й характером і не надто змінився - просто опанував роботу, якої раніше ніколи не виконував.

Згодом Костянтина перевели до Мукачівського прикордонного загону. Змінився ритм служби, стало менше постійної напруги, пов'язаної з перебуванням поблизу ворога, з’явилися нові задачі та обов’язки. Але як завжди спільний результат залежить від роботи кожного.

Службу він називає важким, але важливим досвідом. Не шукає в ній особливого героїзму й не перебільшує власної ролі. Для нього важливо відчувати, що робота була потрібною.

«Хочеться, щоб ми пройшли це замість наших дітей та онуків. Щоб їм не довелося воювати проти російських окупантів».

Долучайся до Мукачівського прикордонного загону:

 м. Мукачево, вул. Недецеї, 45

 066 020 26 62

 Сайт для подання заявки — 27-rec.dpsu.gov.ua

 

20 листопада 2026р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів