Храм, який пережив війну, радянський спортзал і змінив громаду: історія незвичайної церкви Ужгорода

Сьогодні це один із тих ужгородських храмів, які не лише виконують релігійну функцію, а й є частиною історичного середовища міста.

Церква, збудована майже сто років тому

Історія цієї споруди пов’язана з євангельською громадою Ужгорода. Її представники згадуються в історичних документах ще з кінця XVIII століття. У XIX столітті громада поступово зростала, однак власного храму тривалий час не мала. (Релігійно-інформаційна служба України⁠)

На початку ХХ століття постало питання про будівництво окремої церкви. Ініціатором збору коштів та пошуку місця для храму був пастор Аладар Марґочі. На 1910 рік євангельська громада Ужгорода налічувала близько 240 вірян. (Релігійно-інформаційна служба України⁠)

Проєкт храму розробив архітектор Ернест Ковач. Будівництво розпочали у 1914 році, але Перша світова війна перервала роботи. Відновити їх вдалося лише через десять років.

Остаточно спорудження завершили у 1925 році. Роботи виконувала фірма «Гамош і Штерн» під керівництвом архітектора Бейли Федора. (Релігійно-інформаційна служба України⁠)

Таким чином, нинішня будівля храму є свідком міської історії вже понад століття.

Тут звучав орган, а храм мав інший вигляд

Перш ніж стати церквою адвентистів сьомого дня, споруда була євангелістською церквою. Її інтер’єр свого часу суттєво відрізнявся від сучасного.

Історичні джерела згадують, що в храмі були вівтарний образ, розп’яття, люстра та орган. Надпрестольний образ виконав художник Сіон Сільвай, а велике розп’яття — Мігай Веллман.

Храм мав і дзвін, а орган вважався цінним музичним інструментом. Проте подальша історія будівлі виявилася непростою.

Радянський період: храм перетворили на спортзал

Після встановлення радянської влади релігійне життя євангельської громади було припинене. У 1946 році храм закрили, а громаду ліквідували. Останнього священника Іштвана Матейдеса у 1945 році відправили до збірного табору у Сваляві.

Будівлю передали Ужгородському університету. Спочатку її використовували як приміщення університету, а згодом тут облаштували спортзал.

За радянських часів храм поступово втрачав свій первісний вигляд. Зокрема, у 1960-х роках до бокового входу добудували приміщення, яке порушило початкову архітектурну композицію. Із вежі зникли дзвін та орган, а шпиль було демонтовано.

Нове життя храму

Нова сторінка в історії будівлі розпочалася вже після відновлення релігійної свободи.

У 1991 році виконком Закарпатської обласної ради народних депутатів розглянув клопотання громади адвентистів сьомого дня та вирішив передати їй культову споруду, яка на той момент використовувалася як спортзал УжДУ.

У 1990-х роках будівлю почали відновлювати та пристосовувати до потреб нової релігійної громади. Тоді ж відновили шпиль — щоправда, у дещо меншому вигляді.

Так споруда отримала друге життя і знову повернулася до свого первісного призначення — бути храмом.

Частина архітектурної історії Ужгорода

Цікаво, що сьогодні цю будівлю включають до краєзнавчих маршрутів Ужгорода. Студенти-історики УжНУ свого часу проводили біля храму практичну екскурсію, присвячену давнім архітектурним та церковно-релігійним пам’яткам міста.

Храм розташований у центральній частині Ужгорода, поруч із площею Василя Ґренджі-Донського та будівлею «Просвіти». Саме це сусідство створює цікавий архітектурний ансамбль, де поруч можна побачити споруди різних епох і стилів.

І сьогодні церква адвентистів сьомого дня залишається помітною частиною міського пейзажу. Її історія — це не лише історія однієї релігійної громади. Це також історія самого Ужгорода, який упродовж століть змінював держави, влади, назви вулиць і призначення будівель, але зберігав архітектурні свідчення свого минулого.

А цей храм — один із тих міських об’єктів, повз які можна пройти десятки разів, не здогадуючись, скільки історій зберігають його стіни.

Сакура ньюз

 

13 жовтня 2026р.