Синій військовий кашкет замість вивіски: історія незвичайної ужгородської корчми

У 1908 році статистика показала, що корчм у тодішній Угорщині було вчетверо більше за кількість шкіл. Щодо Ужгорода, то тут щонайменше одна корчма була, мабуть, на кожній вулиці, окрім Капітульної.

Нині хочу розказати вам про одну з них, вона працювала на розі нинішніх вулиць А. Бачинського і Друґетів. Про неї написав у 1928 році в угорськомовній місцевій газеті «Határszéli Újság» греко-католицький священник Іриней Контратович.

Особливістю цієї корчми була її секретність. Неподалік розташовувалися військові казарми, поруч часто орендували помешкання одружені офіцери, котрим дозволялося проживати разом із сім’ями. А на розі працював магазин, де продавалися приправи та інший крам. Вивіски на ньому не було – замість неї висів на кронштейні синій військовий кашкет, який із роками вицвів і добряче обтріпався. У народі цей магазинчик називали «Росчіпка».

Коли дружини просили своїх чоловіків забігти до «Росчіпки» за приправами, ті ніколи не відмовлялися, бо знали, що господар обов’язково запросить їх до маленького бокового секретного приміщення, де можна було випити чогось міцненького.

Іриней Контратович у своїй статті згадував, що частим гостем секретної корчми був і слуга його родини Йоганн Станко. Надихнувшись, мовляв, військовою атмосферою, інфантильний Янош співав пісень про те, що нема в короля хоробрішого воїна за того, що сів у Росчіпки і куштує вино в оточенні дівчат. Дівчат там, щоправда, не бувало, але це не заважало Яношу з двома-трьома друзями добре проводити час разом.

На фото – військові казарми на тодішній Доманинській вулиці

Втрачений Ужгород

 

16 листопада 2026р.