Сьогодні в Ужгороді провели в останню путь 19-річного молодшого сержанта Анатолія Кофеля

Анатолій Анатолійович Кофель народився 13 липня 2007 року в Ужгороді. У 2013 році пішов до Ужгородської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 6. Із дитинства цікавився військовою справою, багато читав про тактику, ведення бою та історію зброї. Він любив життя, мав багато друзів, був веселим, дотепним, щирим і добрим, завжди готовим прийти на допомогу.

Після дев’ятого класу Анатолій вступив до Закарпатського ліцею з підвищеною військово-фізичною підготовкою імені Героїв Красного поля в Мукачеві, який закінчив у 2024 році. Того ж року став студентом юридичного факультету Ужгородського національного університету, обравши спеціальність «Правоохоронна діяльність». Але поклик серця і обов'язок перед країною були сильнішими за цивільне життя.

У 2025 році, щойно досягнувши 18-річного віку, Анатолій свідомо вирішив стати на захист України та уклав контракт на проходження військової служби. Служив старшим оператором групи спеціального призначення військової частини А2077. Загинув під час виконання бойового завдання, залишившись вірним військовій присязі та Українському народові.

У рідній школі Анатолія пам’ятають як вихованого, доброзичливого й життєрадісного юнака. Навіть після закінчення навчання він не забував своїх учителів, навідувався до них, коли навчався у військовому ліцеї, а згодом – під час відпусток. Незадовго до загибелі Анатолій знову прийшов до школи, спілкувався з педагогами, учнями.

Попрощатися з воїном на площі Народній прийшли рідні, друзі, однокласники, вчителі, однокурсники, військові, міський голова Богдан Андріїв, ужгородці.

Поховали Анатолія Кофеля з усіма почестями на Пагорбі Слави.

У родини Кофелів війна забрала надто багато. Старший брат Анатолія, Денис Кофель, 2001 року народження, загинув 24 травня 2022 року під час виконання військового обов’язку. Батько, Анатолій Кофель, із травня 2025 року вважається зниклим безвісти. Тепер мама Оксана переживає ще одну страшну втрату – загибель молодшого сина. Жодні слова не здатні втамувати біль матері, яка втратила дітей на війні.

У Героя залишилися також дідусь, бабусі та велика родина.

Ужгородська громада розділяє скорботу рідних та схиляє голови перед пам’яттю загиблих Героїв.

 

27 жовтня 2026р.