Державна політика в галузі виноробства працює тільки на підприємства-гіганти

СМАК ЗАКАРПАТСЬКОЇ ВИНОГРАДНОЇ ЛОЗИ

Виноградарство та виноробство впродовж багатьох століть не просто відігравало значну роль в економічному житті закарпатців, а й впливало на формування етнокультури. Звідси — численні побутові обряди, традиція закладати рівненькі рядочки кущів вишуканих "європейців", чи хоча б лугош невибагливої ізабелли та, безперечно, ціла вервечка винних фестивалів та дегустаційних конкурсів, серед яких і мукачівський фест "Червене вино" на Старий новий рік. На жовтневі дні у закарпатських виноградарів випадає пік роботи — треба встигнути до настання осінньої негоди впорати вирощений врожай.

Знаний в області фермер-винороб Карло Шош з села Кідьош на Берегівщині, багаторазовий переможець різних конкурсів та фестивалів, на своїх чотирьох з половиною гектарах виноградників вирощує 22 сорти винограду, з яких виробляє шість найменувань вин. Найвдаліший витвір — "Чорна троянда". Для розширення виробництва має намір закласти ще хоча б гектарів із десять виноградників. Та зробити це непросто.

Власних оборотних коштів на посадку нових плантацій він, як і абсолютна більшість українських фермерів, не має, а банківське кредитування через непосильно високі відсоткові ставки наразі є недосяжною мрією. Допомогти виноробам — компетенція парламенту. Мова — про прийняття закону про диференційоване ліцензування оптової реалізації натуральних вин: український уряд, спрямовуючи свої погляди у бік євроспільноти, теж міг би перейняти і запровадити досвід сусідніх Угорщини та Словаччини, у яких вимоги щодо якості напоїв аж ніяк не нижчі, ніж у нас, проте вони дозволили дрібним виробникам самим розливати і реалізовувати вина власного виробництва. У виграші всі: держава отримує більше платежів до бюджету, винороб заробляє собі кошти на відтворення і розширення виробництва, а споживач має ширший вибір високоякісних вин за доступнішими цінами.

Директор відомої не лише на Закарпатті агропромислової фірми "Леанка" з Середнього на Ужгородщині Василь Боднар каже, що нині вони мають право самостійно продати лише 20% вина власного виробництва. Придбання ліцензії їхнім господарством (воно традиційно виготовляє лише натуральні вина з сировини, вирощеної на власних виноградниках) на оптову реалізацію вина вартістю у 500 тис. грн неминуче призвело б до фінансового краху підприємства, оскільки за таких умов сумарні доходи від реалізації не перекривають самої вартості ліцензії. На його погляд, ціна ліцензії мала б бути диференційованою і залежати від обсягів продажу вина. Для тих, хто розливає, приміром, 100 тис. пляшок — одна ціна, 500 тис. — друга, а понад 1 млн. — третя. Твердження окремих діячів, що існуюча система ліцензування впроваджена для кращого наповнювання державного бюджету — велика неправда.

ЗАКАРПАТЦІ ВИРОБЛЯЮТЬ 30% ВІТЧИЗНЯНОГО ВИНА

Нині на Закарпатті виноградники займають 6 тис. га, що становить 10% від площ усіх виноградників України. Сукупне виробництво винограду сягає 30 тис. тонн. Виробничу діяльність здійснюють 17 підприємств, які виготовлять до 2,7 млн. декалітрів виноградних вин. Державою все зроблено для того, аби гіганти почувалися максимально комфортно, оскільки величезна кількість малих і середніх виробників вина, завдяки діючому законодавству, просто позбавлені можливості виходити на ринок і складати їм конкуренцію.

Наразі такі відомі своїми винами підприємства, як "Леанка" чи "Бобовище", не мають іншого виходу, ніж продавати власні високоякісні натуральні виноматеріали крупним компаніям практично за безцінь (по 2,5— 3,5 грн. за літр готового вина!), а потім, розливши це ж вино та ще й часом додавши до нього сучасних "наповнювачів", вони реалізовують його уже за 30—40 гривень.

Начальник Головного управління агропромислового розвитку Закарпатської ОДА Іван Паук розуміє проблеми виноробів, хоча налаштований оптимістичніше. Виноробна галузь краю, на його думку, після 2000 року почала виходити зі стану стагнації. Саме тоді почався розвиток підприємств, які мають власне обладнання та великі обсяги виробництва — "Котар", "Айсберг" та "Скілур".

Починаючи з 2005 року, динаміка посадки нових площ в області постійно зростає: у 2005 р. було посаджено 120 га, наступного року — майже 200 га, а торік — 260 га. Причому розширюють площі насаджень господарства усіх форм власності. Досить активно розвивається й виноробство в особистих селянських та фермерських господарствах. На їхню долю припадає 15% новозакладених виноградників. Для Закарпаття розвиток саме дрібнотоварного виробництва є дуже перспективним та важливим напрямом, адже у нас, як і в країнах Центральної та Західної Європи, він має багатовікові, у тому числі й родинні традиції (як боргази у районі угорського Егера, чи віденський Грінцінг). Його значення у контексті розвою туризму та рекреації на Закарпатті важко переоцінити.

Користуватися ж державною програмою підтримки виноградарства в Україні мають право усі юридичні особи. Щоправда, самі винороби у черзі за державною дотацією не товчуться — процедура ця дуже марудна. Відомий виноградар-винороб з Берегівщини Іван Урста вважає, що нинішня система, за якої чиновник вирішує, кому виділити державну компенсацію на розвиток галузі, а кому — ні, є абсолютно неправильною. Цільові бюджетні кошти на відтворення виноградників мають акумулюватися в банку, щоб кожен винороб міг взяти там кредит під цивілізовані відсотки. Це потрібно зробити заради того, аби українці мали вільний доступ до справжнього напою. Свого часу Іван Урста разом з науковцями дослідної станції у Великій Бакті долучився до розробки законопроекту про розвиток приватного виноградарства — намагалися перейняти досвід сусідніх європейських країн. Проект нині лежить у ВР...

На думку І. Урсти, справедливими є вимоги Євросоюзу, згідно з якими виноробом може вважатися тільки той, хто продукує вино тільки з врожаю власних плантацій. Бо якісне вино можна зробити лише з того винограду, який сам вирощуєш. Усе решта — звичайнісінька підробка. Нині на Закарпатті нараховується понад 20 виноробів-приватників, яких уже можна вважати професіоналами високого гатунку.

Не стільки травневі заморозки, скільки парламентські "морозики" сьогодні є основним гальмом вітчизняного виноробства. Саме вони своїми лобістськими діями у прямому сенсі слова розчистили прилавки магазинів від наших високоякісних вин, які десятиліттями продукувалися не надто великими, проте добре знаними виробниками, на користь крупних компаній та імпортерів. У результаті з продажу зникли шановані в усій Україні вироблювані у Бобовищі, Середньому, Берегові марочні вина "Троянда Закарпаття", "Променисте", "Середнянське", "Берегівське", "Перлина Карпат", "Рислінг Закарпатський", ординарні столові та десертні вина з натуральної сировини. Винороби ще сподіваються, що нинішня влада встановить справедливі правила гри на ринку виробництва та реалізації вина. Щоб чиста сльоза виноградної лози не мала для трудяги-винороба гіркого присмаку неоціненої праці.

Василь Ільницький, Ужгород

 

10 жовтня 2008р.