СЛОВАЦЬКА МОВА СТАЛА ДОСТУПНІШОЮ ЗАВДЯКИ ЗАКАРПАТСЬКИМ НАУКОВЦЯМ

Україна зробила для словаків чи не найбільше. В Ужгороді відкрито словацьку середню школу. В Ужгородському національному університеті працює кафедра словацької філології. Словацькою мовою виходять передачі на обласному радіо та телебаченні. В кожному селі, де компактно проживають словаки, є фольклорні колективи. Щорічно проводиться обласне свято "Словенска веселіца". Виходять часописи, книжки.

А нещодавно культурною подією для Закарпаття став вихід першого в Україні підручника словацької мови з грифом Міністерства освіти і науки для студентів вищих навчальних закладів. Його автори – доктор філологічних наук, професор Світлана Пахомова, зав кафедри словацької філології УжНУ, та Ярослав Джоґаник, кандидат філологічних наук, працівник Міністерства освіти Словацької республіки, доцент.

Спливло зовсім небагато часу, а за новим підручником уже вчаться студенти в Ужгороді, Києві, Львові, Рівному. Тож аби розпитати деталі народження книжки, ми запросили на розмову авторів Світлану Пахомову та Ярослава Джоґаника.

Зізнаюся, побачивши вперше пана Ярослава, в мене промайнула думка: „Він схожий на Владику Мілана Шашіка і також словак”. Цікавість взяла гору.



– Пане Ярославе, як ви опинилися в Ужгороді?

– Я.Д. Закінчив філософський факультет Пряшівського університету (Словаччина), за спеціальністю українська мова та література і словацька мова та література. У 1994 році, коли в Ужгородському державному університеті відкривали відділення словакістики, до Словаччини приїхав Павло Павлович Чучка. Він мав намір заснувати кафедру, тож потрібно було підібрати лектора. Вийшли на мене – молодого аспіранта, і я погодився. Уже з вересня того року я опинився на кафедрі загального і слов’янського мовознавства Ужгородського державного університету. Пропрацював до 2002 року і перейшов на філологічний факультет у Банській Бистриці. Там мене призначили завідуючим відділенням україністики, але у Словаччині я довго не затримався і у 2006 році повернувся знову до Ужгорода. Тут я працюю й дотепер.

– А як формувалася кафедра словацької мови в Ужгородському університеті?

– С.П. Кафедра як окрема одиниця існує із 1996 року. Вперше набір студентів відбувся у 1994 році. До того часу в УжДУ на філологічному факультеті діяли українське, російське і угорське відділення. У той час, коли почалося скорочення російського відділення, виникла ідея (одночасно у декількох головах) про створення для існуючих у Закарпатті нацменшин словацького та румунського відділень. Її вдалося втілити в життя саме професору П.Чучці.

Це була перша і єдина кафедра словакістики на Україні. Словацьку ще вивчали львів’яни на кафедрі слов’янської філології. Отже відділення відкривалися, а підручників практично не було. Студенти дотепер починали вивчати словацьку мову за підручниками російськими, які були написані у 1981 році. Підручники, видані за радянських часів, звичайно, не погані, але їх лексичне наповнення занадто заідеологізовано. На нинішній час вони вже стали лексично застарілими, тому напрошувалася заміна. Інший – „Словацкий язык для славистов” – ніяк не враховував ту специфіку мови та мовного середовища, де вона вивчається. Окрім того, вже був накопичений досвід тих помилок, які роблять наші студенти.

– Як виникла ідея?

– Я.Д. Вона зародилася ще у 2002 році . В той час мова йшла про створення й інших підручників, але цей став найактуальнішим, витребуваним часом. Ми розділили між собою роботу, я писав тексти і діалоги, а пані Світлана граматику і вправи. Протягом роботи нас не покидало відчуття, що необхідно використати досвід викладання мов: словацької, української та російської як іноземних. Ми вірили у власні сили, знання, тому запропонували людям власне бачення того, як можна вивчати і засвоювати іноземну мову. Це, звичайно, лише перший крок.

Тут справа переходить у якість, коли ти знаєш підводні камені, що трапляються у процесі навчання. Слід зауважити, що нам допомагали і самі студенти, вони підказували, де найчастіше роблять помилки, і ми враховували це. Бо переконані, там, де роблять помилки ужгородські студенти, їх робитимуть і в інших регіонах. Але книжка здебільшого спрямована на Закарпаття.

– С.П. Також важливо відзначити регіональну ауру нашого підручника. Бо чомусь звикли, що якщо підручник з російської мови, то це обов’язково Москва, з української мови – Київ, словацької – Братислава. А от у регіоні, де є насправді бажання вивчати словацьку мову – мову сусідньої країни, ми хотіли показати культурну ауру, яка є тут з цього і того боку кордону. І тому у текстах, запропонованих нами, зображені люди, котрі якимось чином поєднують частини нашої атмосфери: О.Духнович – особистість, яку вважають своєю і закарпатські, і пряшівські українці, Е.Варгол, батьки якого походять з бескидського села Мікова з того боку кордону.

– Ви базуєте роботу на підручниках вищої школи, а яка ситуація із навчальними посібниками для загальноосвітньої школи?

– С.П. Не можна осягти неосяжного, тому ми зробили те, в чому відчуваємо гостру потребу. Я вважаю, що такі підручники, звичайно, потрібні, їх мають робити вчителі, які викладають у школах словацьку мову, разом з колегами, котрі викладають українську мову. В першу чергу це мають робити вчителі-методисти. Але, звичайно, є гостра потреба, тим паче, що Ужгородська ЗОШ № 21 зі словацькою мовою навчання у 2008 році вже мала перший випуск. До речі, ми мали 10 випуск, а вони перший.

–Я.Д. Ми не беремося за підручники основних чи середніх шкіл ще й тому, що, на мій погляд, не завжди професор чи його ім’я є запорукою якості підручника. І коли професор університету пише підручник, то це не означає, що він буде доступний школярам.

Зробити підручник – це величезна робота. Протягом цього періоду потрібно все інше відкласти. Колись мій словацький вчитель мені сказав, що коли пан Бог хоче покарати викладача, то дасть йому написати підручник, а коли захоче підсилити кару, то додасть і словник. Звичайно, словник кафедра уже готує.

– У Словаччині також проживає багато українців, але чи вивчають там українську, як у нас словацьку?

– Я.Д. На жаль, ситуація дуже важка. Я не маю точних даних на теперішній час, але до суспільних змін 1989 року на території Словаччини діяло, якщо не помиляюся, 276 шкіл з вивченням української мови або з українською мовою навчання. Нині ці школи, напевно, можна перерахувати на пальцях двох рук.

– А у вузах?

– Я.Д. У вузах – так. Україністика викладається на кафедрі української мови і літератури філософського факультету Пряшівського університету і на факультеті гуманітарних наук університету Матєя Бела у Банській Бистриці.

– Але, повертаючись до підручника, чи є щось подібне у них?

– Я.Д. Є. Там традиційно видавалися підручники. На мою думку, Пряшівський університет солідно забезпечений підручниками, навчальними текстами, посібниками. Але такого типу підручника там нема. Цікаво, що у всі повоєнні роки у вузах Словаччини вивчалася україністика, а от словакістики в Україні не було. Нині тенденції протилежні. Однак вважаємо, є така потреба написати підручник української мови для словаків, саме в такому зіставнову аспекті, на сучасному матеріалі, аби була тематика сьогодення. Раз на 20 років проситься зміна підручника, бо змінюється людський світогляд.

– Прикро, але останній перепис населення показав, що словаків і у Закарпатті меншає.

– С.П. Так, цифра іде на спад. Але є така річ. Були часи, коли записуватися словаком чи угорцем було небезпечно. От до нас ідуть студенти, і в особистій справі записано українець. А коли питаємо на співбесіді, чому вибрав наше відділення, – кажуть: „А тому, що моя бабка була словачкою, або дідик, родичі словаки”. Тобто на папері українець, а коріння словацьке. Тому, очевидно, їх більше, але офіційно понад 5 тисяч.







– Не можна залишити поза увагою художнє оформлення вашого підручника... Чому саме Катя Малько?

– Я.Д. Бо вона найкраща.

– С.П. Коли процес формування книжки дійшов до ілюстрування, нам запропонували молодого хлопця. Він, звичайно, виконав наше завдання, але його роботи нам здалися надто строгими, стриманими, одним словом – невеселі. Ми уявляли зовсім інше.

Та, напевно, випадковостей у житті нема, і нам підказали, що є така молода талановита дівчина Катя Малько. (Вона вже ілюструвала навчальні посібники Ольги Тимофієвої, що отримали гриф Міністерства освіти та науки і якими нині користуються діти всієї України – авт.). Вже протягом першої зустрічі дівчина справила на нас хороше враження. Ми проговорили дві години, але здалося, що минуло всього п’ять хвилин. Вона відразу захопилася нашою пропозицією, переглянула тексти, хоча не знає словацької мови, але зробила більше, аніж ми очікували. Катя дуже влучно відчула шарм цього підручника, настрій, гумор і все, що ми хотіли ним передати. Коли вона стала відправляти нам перші роботи, для нас ці дні були святом. Ми приходили додому і відразу відкривали електронну пошту, були приємно вражені. Сьогодні ми вдячні Каті, бо вона зуміла малюнком передати увесь настрій підручника.

– Якими були ваші враження, коли ви вперше пішли до студентів із новим підручником?

– С.П. Ви знаєте, дуже велика різниця іти до студентів із старим підручником і нині із новим. Найперше, зовнішній вигляд справляє хороше враження, він веселий, не позбавлений гумору, що також має позитивний результат. Але найголовніше – він насичений вправами і тренувальними, і і контрольними, і на розвиток мовлення.

– Тож зупинятися на досягнутому не будете?

– С.П Перспективи є. Східна Україна цікавиться таким підручником. Та хай там як, але вони російськомовні. Ми зараз підготували словацьку мову для російськомовних українців, тому що матеріал словацько-український, теми саме ті, що стосуються України і Словаччини, але у зіставленні з російською мовою.

Наступний підручник – уже і в голові, і на столі – словацька для туристів і українська мова для словаків.

– Бажаю успіху.

Світлана ТЕРПЕЛЮК

 

03 лютого 2009р.