Горіхове Закарпаття не має жодного заводу з переробки плодових культур

У нашому краї майже немає такого міста чи села, де б не росли горіхи. У деяких населених пунктах є навіть цілі сади з «золотими зернятками». Закарпатці охоче вирощують на присадибних ділянках, у паркових зонах та навіть біля багатоповерхових будинків велетенські дерева, що дають непоганий урожай

Горіхівництво – бізнес чи виживання?

У сьогоднішніх непростих економічних умовах знайти пристойний заробіток доволі важко, багатьом доводиться просто виживати. Хтось – їде на заробітки за межі України, а хтось пристосовується до суворих реалій життя вдома. Зокрема, хустянка Марина Коваленко закуповує від населення горіхи і здає їх «гуртовикам».

-Я мати трьох дітей, найменшому сину – 12 років. Чоловік зараз служить у зоні бойових дій, «на плечах» вісімдесятирічні батьки та брат – інвалід першої групи. Соціальну допомогу не отримую, бо знайти офіційну роботу не вдається. Тож, щоб утримувати родину, мушу мерзнути взимку та смажитися на сонці влітку, чекаючи на клієнтів у дощ, негоду, вітер, – каже жінка.

Зі слів пані Марини, найчастіше горіхи здають на ринку мешканці сіл, їхня закупівельна ціна – 130-150 гривень за кілограм. Найбільший попит на них взимку і навесні, коли європейці «підгодовують» організм вітамінами.

До речі, вартість горіхових зерен у країнах ЄС – від 10 євро. Отже, найбільший зиск мають саме ті, хто везе їх у сусідні Чехію, Угорщину, Польщу, де наша продукція користується шаленим попитом, бо за смаковими якостями до закарпатських «волоських насінин» подібні тільки французькі. Видно, саме тому шпальти газет, інтернет-форуми та ліхтарні стовпи рясніють оголошеннями про купівлю-продаж горіхів.

– Я з товаром їду у Львів, там реалізовую їх по 185 гривень. Але ж завантажую не один мішок, а повний мікроавтобус, – ділиться секретом пан Сергій, відвертаючись від фотоапарату. – Дехто зі знайомих має свої точки збуту у Києві, а хтось – навіть у Португалії.

«Царський плід» – другий хліб

Матінка-природа справді щедро нагородила нашу землю не тільки лісами, але й роботящими людьми. Багато хто добре знається на тонкощах садівництва та заготовляє плоди не тільки для власних потреб, але й на продаж. Мешканка міста над Тисою Марта Калинич має на городі 8 горіхів, із зібраного урожаю пече смачні тістечка, робить настоянку для чоловіка, а лушпиння використовує, як вугілля, для обігріву підсобних приміщень.

– Пенсія мізерна, хворію, на жаль, часто, а ліки дуже дорогі. Тож вечорами товчемо горіхи всією сім’єю. За тиждень можу заробити 700-800 гривень, – стверджує господиня. – Крам здаю на ринку, попередньо розфасувавши його у поліетиленові пакети. Мені набагато вигідніше продавати горіхові ядра, ніж утримувати якусь худобину.

Як вважає пані Марта, єдиним недоліком «горіхового бізнесу» є те, що під деревами з широкою розлогою кроною нічого не росте. Однак три роки тому садівниця придбала 5 саджанців узбецького сорту «ідеал», адаптованого до наших умов.

– Це низькорослі дерева, заввишки не більше двох метрів, плодоносять уже на другий рік після посадки саджанця, а окремі – навіть на перший. Родять гронами, як виноград, по 10-14 горішків у кожному. Зернинки золотисті, не так гіркнуть і чорніють, як наші, – розповідає жінка, пише Марина АЛДОН, газета “НЕДІЛЯ”.

Слід зазначити, що грецький горіх – дуже багатий на корисні речовини продукт. За калорійністю він у сім разів перевищує яловичину, а в його ядрі стільки ж білка, як у сирі – 17%. Лікарі переконують, що чотири горіхові ядра здатні замінити подвійну добову норму білого хліба. Одного тільки вітамінна С у грецькому плоді міститься вдвічі більше, ніж у шипшині, а аскорбінова кислота є навіть у листі дерева. Перегородки ж, що розташовані у твердій оболонці, дуже багаті на йод і мають яскраво виражені бактерицидні властивості. Диво-плоди зміцнюють імунітет і входять до складу багатьох фармакологічних засобів. Тож, топчучи «перли», що є під ногами, варто замислитись над тим, яку вигоду можна отримати від унікального «золотого зернятка». Закарпаття, маючи вдосталь горіхових дерев, могло б налагодити офіційну співпрацю з іноземцями щодо експорту продукції, даючи при цьому можливість легально заробити населенню регіону. Та, як не прикро, область не має жодного заводу з переробки плодових культур, які, між іншим, легко транспортуються та зберігаються. Хоча в той же час… через дефіцит горіхів у Європі, закордонні сусіди закуповують «царські плоди» все одно переважно від наших краян…

 

14 березня 2015р.